Валентина БОНДАР-МАЦЯЛКО: «Іван був моїм ангелом-охоронцем»


Вересень видався напрочуд теплим. Вечоріло. Валентина Бондар поспішала до гуртожитку окрилена. Ще б пак! Сьогодні вона гарно зіграла роль у Львівському обласному академічному музично-драматичному театрі ім. Юрія Дрогобича, ще й отримала першу зарплату. Люди, які йшли назустріч актрисі, несли величезні грона винограду. І їй так захотілося соковитих ягід. У центрі Дрогобича (місто на Львівщині) зайшла в овочевий магазин. Чергу зайняла за незнайомцем з розкішними чорними кучерями. Чоловік оглянувся і мило усміхнувся Валентині. Потім ще раз і ще… Вона намагалася не звертати уваги. Бо що їй до того незнайомця?! І раптом: «Що робить така симпатична дівчина у Дрогобичі?!». «Я — актриса», — відповіла. Слово за словом — зав’язалася розмова…

«Відчуваю: ти — моя доля»

«Чи знаєте, хто я?!» — не вгамовувався чоловік. «Ні», — мовила актриса. «Іван Мацялко, соліст гурту «Соколи». Про існування цього гурту Валентина не знала. Але ж незручно казати галичанинові, що ніколи не чула пісень «Соколів», тому вирішила долучити свої артистичні здібності. «О, так! Знаю такий гурт. Приємно з вами познайомитись», — відповіла несподівано для самої себе.

…Коли обоє з налитим сонцем виноградом вийшли з магазину, зрозуміли: їм не хочеться розходитись... Валентині тоді було 19, Іванові — 39. Співак прекрасно виглядав на свої літа, йому ніхто не давав його віку. Іван відразу припав Валентині до душі інтелігентністю, толерантністю, чоловічою харизмою. За своєю внутрішньою культурою то був чоловік європейського рівня. Обмінялися номерами телефонів.

…Минув тиждень, другий, але Іван не телефонував. «Забув, — думала актриса. — Мабуть, я собі Його придумала?!». У неї було чимало прихильників, знала собі ціну і не зробила б першою крок, хоча дуже хотілося зателефонувати співакові. Якась невидима сила тягнула до нього. Серце щеміло і тужило за ним… Страшенно скучала за чоловіком, якого практично не знала. Однак не покидало передчуття, що вони неодмінно зустрінуться.

І раптом… телефонний дзвінок: «Це Мацялко. Пам’ятаєте такого?». Радість переповнювала її, однак стримувала свої емоції. «Так, пам’ятаю», — відповіла спокійно. З’ясувалося, за місяць, поки вони не бачились, Іван поховав батька. А на свій день народження (21 вересня) застудився, тому попросив Валентину купити йому продукти.

Коли актриса переступила поріг Іванової квартири, збентежилась. Адже абсолютно не вміє готувати, — вдома це робила мама. Іван був мудрим чоловіком. Відразу зметикував, що й до чого, і сам приготував вечерю.

— Як нині пам’ятаю: готую на кухні каву, — говорить Валентина. — Іван раптом обіймає мене за плечі і, дивлячись у вічі, каже: «Відчуваю: ти — моя доля». Від несподіванки я не знала, що відповісти. Навіть почали труситися руки. Іван дуже мені подобався, і я цього не приховувала.

Той вечір перевернув усе їхнє життя. Валентина Бондар жила то в Івана, то в гуртожитку. Іван варив їй смачні страви і, щоб не охололи, поки Валентина повернеться з театру, обмотував каструлі рушниками...

Таємниць між ними не було. Іван поволі ставав для неї більше, ніж чоловіком, — був другом, братом, батьком... Оберігав її від недоброзичливих очей. Як старший і досвідченіший, настановляв: «Валентино, з тією людиною не спілкуйся. Бачу: нещира вона». Актриса відчула: з Мацялком їй буде спокійно і затишно. «Іван був моїм ангелом-охоронцем», — каже вона.

«Тебе не покину…»

Родом Валентина із Житомирщини, із багатодітної сім’ї. В актриси було четверо братів. Батьки казали, що вона — найкраща на світі. Мріяли, аби вона стала лікарем. Професію артистки сприймали як несерйозну. Однак казали: «Обирайте професії самі, аби потім не нарікали на нас. Будете самі набивати ґулі».

…У Дніпропетровському театральному училищі Валентина Бондар подолала великий конкурс — 30 осіб на місце. За іронією долі, на вступних іспитах читала монолог 60-річної жінки, яка… втратила чоловіка.

— Коли я стала студенткою, швидко зрозуміла: треба «вибиратися» з образу «хлопчиська» і ставати леді, — мовить Валентина. — Перша моя покупка — туфлі на високих підборах. Купила на розмір менші, бо не знала, як нога має в них почуватися. Взула і дивуюся: «Як то жінки мучаться на високих підборах?!». По закінченні училища на роботу мене запрошували в кілька великих театрів України. Але я обрала дрогобицький...

Валентина Бондар приїхала до провінційного Дрогобича і була шокована: все в містечку «крутиться» навколо невеличкого театру і ратуші... Лише згодом зрозуміла: доля привела її у галицьке містечко, щоб там зустріла свою «другу половинку»... Не минуло місяця, як у Дрогобичі вона познайомилась з Іваном Мацялком.

— У нього був «зірковий» період (визнання, гастролі, концерти), — згадує Валентина. — А я була актрисою-початківцем. Та, Богу дякувати, в театрі мене відразу полюбили і довірили головні ролі. Згодом Іван помітив: я заспокоююсь тим, що маю, і почав «провокувати»: «Мабуть, ти погана актриса?! До старості працюватимеш у Дрогобичі? От якби працювала у львівському театрі, я зрозумів би, що чогось вартуєш». Тобто чоловік постійно підстібував, щоб я не заспокоювалась на досягнутому. І мені захотілося довести, що можу досягнути більшого. Я вдячна головному режисерові академічного драмтеатру ім. Марії Заньковецької Федорові Стригуну за те, що повірив у мене і взяв у свій колектив…

У 1996-му Іван пішов із «Соколів» і переїхав до Тернополя, де успішно працював з гуртом «Світозари». Щотижня вона їздила до коханого зі Львова в Тернопіль. Врешті-решт вони втомилися від життя на два міста й опинилися на роздоріжжі. Їхні дороги ледь не розійшлись. «Або щось змінюємо у стосунках, або розходимося», — не втрималась актриса і перестала їздити до Івана. Було прикро, що він не може визначитись.

Їм було непросто удвох. Обоє лідери, обоє страшенно ревниві. Їхні емоції бурлили. Та, як з’ясувалося згодом, Івана Мацялка лякала велика різниця у віці між ними. Ще й горе-друзі не раз підштрикували: «Що робитимеш з такою молодою? Гляди — покине тебе». Співак боровся сам із собою. Ще до знайомства з Валентиною батько питав Івана: «Чому так довго не одружуєшся, сину?». «Моя жінка — ще в колисці, тату». Як у воду дивився...

…Раптом Мацялко зателефонував Валентині: «Дуже погано себе почуваю. Приїжджай!». В Івана лікарі виявили синдром Рейтера (рак кісток). Тепер дружина їздила до нього мало не щодня. Відіграла виставу — і на поїзд. У неї був насичений творчий період, їй було однаково, — вона їхала, щоб морально підтримати коханого чоловіка.

Півроку Іван був прикутий до ліжка. Ніхто з друзів його не навідував, наче забули... Якось він не втримався: «Не приїжджай, Валентино! Я можу залишитися інвалідом, а ти — молода…». «Ніколи тебе не покину», — мовила чоловікові. І… диво сталося: Іван поволі почав спинатися на ноги. «Якщо Господь поверне мені здоров’я, за твою доброту, Валентино, хоч до Риму тебе відвезу, і там обвінчаємось», — мовив Іван з болем у голосі. «Ти в мене такий фантазер. Скажи, ще — Папу Римського зустрінемо», — пожартувала актриса. «А що — і зустрінемо», — в інтонації Івана відчувалися водночас щем і надія...

Їх благословив Папа Римський

— Нам здалося, що Іван одужав, — продовжує актриса. — Свою правду ми розповіли священику Романові Шафрану, і він допоміг нам поїхати до Ватикану. Не думали-не гадали, що справді потрапимо на аудієнцію до Папи Іоанна Павла ІІ. Це було несподівано. Папа посвятив наші хрестики, а нас благословив на шлюб. Пам’ятаю, Святійший проникливо подивився Іванові у вічі, наче читав: на його долю випаде велике випробування. То був 1998 рік.

Валентина та Іван припустити не могли, що їм судилося бути разом лише дев’ять літ. В Італії відсвяткували скромне весілля. Одруження з коханою жінкою, народження дитини… Співак «оживав» на очах.

Коли народилася Ганнуся, Валентина навчалася заочно на театрознавчому факультеті Київського театрального інституту ім. Карпенка-Карого. Вона спокійно їхала на навчання, гастролі, вистави, залишаючи Івана з донькою. Була впевнена: дитина буде доглянута.

— Іванко був найкращим татом на Землі, — каже Валентина Мацялко. — Брав доньку на концерти, відвозив і забирав з художньої гімнастики, вокалу. Ми з донькою не завжди знаходили спільну мову. Пам’ятаю, прийшов якось чоловік і питає: «Ну, що, дівчата, знову не поділили?!». Він мав вплив на доньку. Ганнуся малою слухала лише Іванка.

Родом Іван Мацялко з Львівщини, народився у простій селянській родині. Батьки прищепили йому любов до пісні, а старший брат Михайло — любов до скрипки. Після закінчення Львівського музпедучилища Іван став солістом ансамблю ”Верховина”. А 1989-го Іван та Михайло Мацялки створили гурт «Соколи».

Іван був правдолюбом і дуже прямолінійним. Дружина не раз просила бути гнучкішим. Та співак не терпів лицемірства. Бездареві сміливо в очі казав, що він бездар. В Мацялка було багато заздрісників. Він до краплини віддавав себе людям, та не всі раділи його успіхам і славі...

Іван їздив з концертами по Україні. Це зараз Валентина розуміє, що йому не можна було цього робити. Дуже втомлювався і ще більше підірвав кволе здоров’я. Поволі співакові ставало гірше. Дуже схуд, втрачав сили. Дружина плакала наодинці, перед чоловіком — трималася. До останньої миті вірила: він житиме. Іван, навпаки, відчував, що йде із життя. В останній день сказав, що дуже любить свою дружину і… побажав щастя...

Народний артист України, засновник гурту «Соколи» Іван Мацялко відійшов у кращі світи 28 липня 2007 року. 21 вересня йому виповнилося б 59… Після смерті Івана світ для актриси почорнів. Втрату чоловіка Валентині допомогла пережити донечка, Михайло Мацялко та колектив заньківчанського театру, де вона досі працює. Жінка впевнена: такого турботливого, люблячого чоловіка і батька вона більше не зустріне.

— Життя без Івана почалося для мене жорстким, — стверджує актриса. — Та я сильна. Треба поставити на ноги доньку, тож не маю права розслаблятися. Хоча… часом хочеться бути слабкою і заховатися за сильні чоловічі плечі… В багато чому раджуся з 14-річною донькою. Ганнуся — правдолюб, — продовження свого батька…

Фото з сімейного альбому Івана Мацялка