Передплатити

Його називали «Великим самітником»...

У березні 2013-го американський шахіст Роберт Фішер міг би відзначити 70-річний ювілей


Геніальний американський шахіст, 11-й чемпіон світу Роберт Джеймс Фішер міг би відзначити у березні 2013-го 70-річний ювілей. Але, проживши символічну кількість років, 64 (стільки ж клітинок має шахівниця), 17 січня 2008 року Фішер помер в лікарні ісландської столиці Рейк’явіка. Саме в цьому місті влітку 1972 року Фішер виграв фінальний матч за звання чемпіона світу у свого попередника на шаховому троні — Бориса Спаського, чим перервав гегемонію радянських шахістів, які від 1948 року володіли найвищим шаховим званням (Ботвинник, Смислов, Таль, Петросян, Спаський). Зустрічався Фішер за шахівницею і з львівськими шахістами — передвоєнним чемпіоном міста Степаном Попелем та першим гросмейстером Львова Леонідом Штейном. Фішер не зміг їх перемогти…

Роберт ФІШЕР прожив у Рейк’явіку останні три роки свого життя, бо не міг повернутися на батьківщину, де на нього очікував арешт і, ймовірно, ув’язнення. Останні 15 років американець прожив поза межами США — після того, як зігнорував заборону уряду зіграти 1992 року комерційний матч з Борисом Спаським у Югославії. Тоді у Югославії йшла громадянська війна, ця балканська країна зазнала суворих економічних санкцій з боку ООН. Збірну Югославії з футболу позбавили права виступати у фінальному турнірі чемпіонату Європи, а олімпійську команду не допустили до участі в Іграх у Барселоні… Але Фішер виявив солідарність з державою, яка не раз дарувала йому гостинність і де він перемагав у багатьох турнірах. Департамент торгівлі США попередив свого громадянина Фішера, що той порушить урядовий указ, якщо гратиме матч у Югославії, і буде засуджений за комерційні відносини з ворогом. На що Роберт Фішер, який завжди відзначався самостійністю висловів та вчинків, зібрав у Белграді прес-конференцію. На якій демонстративно обплював урядове повідомлення... З того часу американський шаховий геній був поза американським правом і проживав у Югославії, Угорщині, Японії, на Філіппінах, в Ісландії.

Одружуватися чи грати у шахи?

Колись про Боббі Фішера оповідали байки, що начебто уникав дівчат, бо йому було з ними нецікаво, — адже вони не вміють грати у шахи...

Була у Фішера романтична історія кохання з юною угорською шахісткою Зітою Райчаньї (їй тоді було 18 років). Переглядаючи партії американського чемпіона, вона захопилася особою автора та його змістовними коментарями і втратила спокій і сон. Зіта надіслала кумирові листа, на який відповіді не отримала. Та дівчина була наполегливою. І після кількох послань Фішер таки зголосився до своєї європейської шанувальниці. Зіта полетіла до Лос-Анджелеса, де поруч, у Пасадені, жив Роберт. Вони провели чимало часу за шахівницею. А здобутком цієї співпраці стало її звання чемпіонки Угорщини серед юніорок. І саме Зіта повернула Фішера до шахового змагання.

Після матчу 1972 року із Спаським Боббі двадцять років не грав жодної офіційної партії. Кохана дівчина таки вмовила його на наступний матч із колишнім суперником Борисом Спаським. Улітку 1992 року він погодився зіграти — за фантастичний гонорар у 5 мільйонів доларів, які запропонував югославський бізнесмен Єздимир Василєвич. Фішер зігнорував заборону свого уряду, знову переміг Спаського, забрав гроші і полетів до Будапешта. Там зустрівся з Кірсаном Ілюмжиновим. Той прилетів, щоб повернути гонорар за видання в СРСР книжки Фішера «Мої 60 партій». Радянське видавництво випустило її «піратським» способом, не заплативши авторові жодної копійки. Нинішній президент ФІДЕ з власної кишені розрахувався з екс-чемпіоном світу, зігравши кілька партій з кумиром своєї юності. А от історія взаємин Роберта і Зіти мала оригінальне закінчення: поки він роздумував, пропонувати їй заміжжя чи ні, вона вийшла заміж за іншого... Фішер покинув Будапешт і полетів до Азії.

За чутками, він нібито одружився з філіппінкою китайського походження, молодшою років на тридцять. І вона народила йому донечку. На запрошення японської федерації шахів Фішер якийсь час жив у Токіо. 15 липня 2004 року у токійському аеропорту Норіта імміграційна служба Японії затримала його при спробі вилетіти на Філіппіни, де в Манілі на нього очікувала дружина з маленькою дитиною. Кілька місяців Фішер провів у японській тюрмі, поки руку порятунку екс-чемпіону світу не простягнула Ісландія. Уряд острівної країни заявив, що надасть американцеві вид на проживання: «Ми допомагаємо старому другові в біді. Грати у шахи — це не злочин».

Найкращий шахіст ХХ століття

Коли закінчувалося двадцяте століття, чимало видань обирали най-най-найкращих минулого віку. За опитуванням електронного шахового журналу Week in Chess, Фішера визнали найкращим шахістом ХХ століття: Фішер — 362 очки, Каспаров — 345, Альохін — 230, Таль — 218, Капабланка — 196. Усього згадувалося 116 шахістів, серед них і львівський гросмейстер Василь Іванчук (22-ге місце).

Роберт Фішер і перший львівський гросмейстер Леонід Штейн дуже любили грати бліц-партії, і наш земляк не раз брав гору. На закритті Всесвітньої шахової олімпіади у Гавані 1966 року Штейн запропонував Фішеру зіграти матч із бліцу, на що отримав цілком серйозну пропозицію: «Чому тільки бліц?! Давайте зіграємо справжній матч, — відповів американець. — Ви — чемпіон СРСР, я — чемпіон США». Ідею підтримав присутній при розмові Фідель Кастро. На жаль, матч так і не відбувся. Надто вже радянське спортивне керівництво боялося поразок від американців…

У своїй книжці «Мої великі попередники» Гаррі Каспаров назвав Роберта Фішера «Генієм-одинаком» і «Великим самітником». Справді, Фішеру ніхто не був потрібен, крім шахів, і він нікому не був потрібен, коли перестав перемагати...