Замість війни призначити 2050 рік Першим Ювілейним?

Це означає, що заповіді «не вбий» та «не вкради» в однаковій мірі стосуються німця, француза чи англійця. Націоналістичне ж вчення має дві моралі: одна — для своїх, друга — для іноземців.

Ця подвійна мораль має в німецькому суспільстві надзвичайно глибоке коріння, яке занурене у глиб століть. Ще до Різдва Христового, коли культура землеробства не знала, як відновлювати родючість земель, в німецьких племен існував такий звичай. Коли земля вже була не здатна прогодувати ціле плем'я, ділилися на три частини і кидали жереб. Якій третині випадав жереб, та й мала забиратися з землі і шукати кращої долі за межами Німеччини. Через цей звичай плем'я вандалів якось пройшло цілу Європу і заснувало своє королівство у Африці. Вандали нищили все на своєму шляху, бо принципи «не вбий» та «не вкради» на іноземців не розповсюджувались.

У сучасному німецькому суспільстві майнові злочини проти іноземців вважаються кримінальним злочином і караються набагато суворіше, ніж такі ж злочини проти німця. Це тому, що якийсь мудрий німецький законодавець зрозумів: схильність обдурити іноземця набагато сильніше розвинута в суспільстві, ніж схильність обдурити співгромадянина. І щоби запобігти злочину, слід призначити сильніше покарання.

Загибель більше, ніж чотирьох мільйонів німецьких солдатів та півмільйона цивільного населення, а також позбавлення волі ще півмільона цивільних під час Другої світової війни надовго створили імунітет у німецькому суспільстві щодо бойових дій за межами Німеччини.

Отже, у 1944 році долар став світовою валютою разом із золотом. Це значно розширило можливість нацбанків та урядів підтримувати кредит під час економічної кризи і у такий спосіб запобігати масовому банкрутству підприємств, яке призводить до тотального безробіття. На відміну від золота, долари можна надрукувати, коли є у цьому потреба.

Інші країни погодилися надати цю привілею долару, бо уряд США накопичив 19 тисяч тон золота, яке було світовою валютою і погодився завжди обмінювати долари на золото за ціною 35 доларів за унцію.

Це були щасливі роки для світової економіки -'з 1944 до 1971. Але запасів золота у 19 тисяч тон вистачило ненадовго. Іноземні держави, що отримували долари за свої товари, час від часу обмінювали долари на золото. Тому до 1971 року з 19 тисяч тон залишилося тільки дев'ять. Стало зрозуміло, що Бреттон-Вудська система, яка прирівняла долар до золота, добігає кінця.

Президент Річард Ніксон не став чекати, коли в уряду США зовсім не залишиться золота і оголосив, що долари на золото обмінюваться не будуть. Та й, взагалі, США можуть обійтися без своїх торгівельних партнерів.

Тому США вводять 10-процентне мито на всі імпортні товари, щоби захистити своїх виробників. Бо надлишки валюти, яку торгові партнери Америки обмінювали на золото, утворилися тому, що вони продавали до США більше товарів, ніж купляли американських. Це питання з 10-процентним митом швидко залагодили, але з тих пір США більше не продавали унцію за 35 доларів. Наразі, ціна унції становить 1800 доларів.

З 1971 року почалася нова доба світової економіки, бо золото припинило свою функцію світових грошей, але залишилося як дорога сировина, яка ще може стати світовими грішми, якщо світова грошова система доведе свою неспроможність давати собі раду.

Головна проблема всіх успішних економік світу — це невпинне накопичення боргів. Це стосується і США, і Європи, і Японії, а також і Китаю, який занадто багато позичив на розвиток інфраструктури.

У всі часи боргові кризи вирішувалися насильством. Якщо це були борги між державами, то виникали війни, у яких переможець відбирав майно в переможеного і тим покривав свої борги.

Якщо це були борги у середині держави, то виникали громадянські війни, де одна партія перемагала іншу, страчувала своїх суперників, конфісковувала їхнє майно і покривала борги.

Класичним прикладом громадянської війни була перемога Сулли над Марієм у першому столітті до Різдва Христового. Сулла очолював сенатську партію, а Марій демократичну. Марій програв. Його майно і майно його однопартійців було конфісковане, і боргову криза в Римі на деякій час вирішили.

Власне, Древній Рим довів, що для вирішення боргових криз достатньо, щоби в державі були всього дві партії. США свідомо чи несвідомо теж дійшли такої думки.

Жив у Древньому Римі великій мрійник і просто хороша людина на ім'я Гай Юлій Цезар. Коли виникла чергова громадянська війна, він її виграв, але вирішив не конфісковувати майно переможених суперників, як це зробив його попередник Сулла, а зробити щасливими обидві партії. Для цього він хотів заплатити всі борги суспільства, вигравши війну у Парфії. Члени обох партій вирішили, що чекати, коли Цезар повернеться з війни, надто довго. Тому вони його вбили, продовжили громадянську війну, у якій значна частина з них загинула, їхнє майно конфіскували, і на деякий час боргова криза вгамувалася.

Хоча з 1971 року по 2008 рік державні борги на всіх континентах невпинно зростали, все ж завдяки нечуваному за всю історію людства технічному прогресу (комп'ютер, інтернет, мобільний телефон і багато чого іншого, пов'язаного з цими інноваціями) проблеми, пов'язані зі зростанням боргу, ще не стали некерованими, а тому і зберігається відносний мир.

Тим не менше, якщо ми подивимося на стрімке зростання курсу акцій п'яти найбільших виробників зброї США з 2014 року, можна дійти висновку, що всі держави готуються до війни.

Чи може економіка обійтися без позичання грошей, щоби взагалі ніколи не було боргів?

На жаль, не може. У процесі виробництва виникає безліч ситуацій, коли без кредиту не обійтися. Наприклад, покупець ще не розрахувався, а потрібно закупити сировину, комплектуючі або паливо. Щоби не зупиняти виробництво, потрібний кредит. Щоби залишатися конкурентоздатним, потрібно розробляти нові моделі. На розробку цих моделей потрібні кошти, яких може бракувати у цю мить. А ще трапляються різні непередбачені трафунки, і знову ж потрібний кредит. Якщо все налагоджується, і боржник повертає кредитору позику, то всім задіяним у цьому процесі добре.

Більше того, суспільство зацікавлене у невпинному зростанні випуску продукції для забезпечення своїх потреб. І з метою прискорення зростання продукції можна використовувати кредит — як для стимулювання виробника безпосередньо, так і через позику кінцевому покупцю. Ринкова економіка, у якій ми живемо, якраз і стимулює зростання виробництва через кредитування кінцевого покупця за допомогою споживчих позик. Зазвичай люди хочуть мати житло вже, а не через п'ятнадцять років, коли вони накопичать необхідну суму. Тому вдаються до позики. А це дає змогу будівельникам зводити будинки, а не чекати, коли ви назбираєте усю суму.

Отже, у сучасній економіці зростання випуску продукції і послуг неможливе без кредиту.

Хто створює ці кредити? Іх створює банківська система. Це її основна функція. Якщо би вона була здатною позичати тільки таку суму, яку дістала від вкладників, то взагалі була би недоречною для зростання виробництва. Можна було б обійтися продажем облігацій або частки бізнесу.

Насправді банківська система здатна позичати кошти у багато-багато разів більше, ніж вкладники приносять до банків.

Як це відбувається? Ви поклали на депозит 1000 гривень на один рік. Ваш банк може позичити цю 1000 гривень протягом року іншому банку. Для цього інший банк дає вашому банку розписку, що він винний 1000 гривень. Маючи цю розписку, ваш банк вважає, що ці гроші стопроцентово йому повернуться, і тому позичає таку ж суму клієнтові банку. Тим часом другий банк може зробити теж саме, що й перший. Він позичає цю тисячу третьому банку і бере з нього розписку, що той йому винний тисячку. На підставі цієї розписки вважає, що в нього є гарантована тисяча, яку він може позичити своєму клієнтові. Отже, якщо державний регулятор нічого не вдіє, то з однієї вашої тисячки банківська система видасть кредитів у багато разів більше цієї тисячки. А має вона всього одну вашу тисячку. І якщо всі усім вчасно віддадуть кредит, то нічого поганого не станеться, а тільки зросте швидкість, з якою гроші обертаються в економіці.

Банківська система є нестабільною структурою за визначенням, але вона прискорює обертання грошей, що необхідно для зростання економіки. Тут доречно буде згадати нобелівського лауреата (та майже нашого краянина, бо його батьки походять з Берегова на Закарпатті) американського економіста Мілтона Фрідмана.

Він довів, що швидкість обертання грошей в економіці, помножена на вашу тисячку, дорівнює максимальній можливості економіки випускати продукцію і послуги. Але оскільки в банків є не тільки ваша тисячка, а ще й депозити мільйонів людей та компаній, то на швидкість обертання грошей слід помножити усю масу грошей в обігу. Це і є валовим внутрішнім продуктом держави, якщо ціни на товари не змінюються. А оскільки вони змінюються, то формула Фрідмана враховує і це та має такий вигляд: MV=PY, тобто маса грошей, помножена на швидкість їх обертання, дорівнює Валовому Внутрішньому Продукту з урахуванням зміни цін.

Ця формула Фрідмана мала би допомогти центральним банкам контролювати бажаний ВВП.

Але, виявилося, контролювати швидкість обертання грошей неможливо, бо це залежить від поведінки людей, яку неможливо передбачити. От не бажаєте ви купляти новий смартфон — і швидкість обертання грошей змінюється.

І Джон Мейнард Кейнс, і Мілтон Фрідман, і багато інших їхніх колег- нобелівських лауреатів внесли неоціненний внесок у розуміння процесів, що відбуваються в економіці.

Тим не менше, нікому з них не вдалося запропонувати рецепт невпинного зростання без регулярних боргових криз.

І попередня криза 2008 року, і остання, викликана коронавірусом, призводять до збільшення державного боргу всіх держав великої двадцятки. І цей борг впливає на можливість подальшого стимулювання економіки, тобто сповільнює її зростання.

Тому його слід зменшувати. Ми вже згадували, що у стародавні часи і не в дуже віддалені від нас, неспроможність обслуговувати борги призводила до громадянських воєн або воєн між державами. Завдяки рефінансуванню поки що вдається відкладати дату виплати боргу, але сплата відсотків не передбачає механізму відкладання, і тому, коли уряди нездатні виплачувати відсоки за боргом, настає біда. Коронавірус наблизив таку небезпеку. Можна зменшити борги за рахунок знецінення купівельної спроможності грошей, але це є просто обманом кредиторів, бо вони позичали гроші, коли за них можна було купити, скажімо, два мотоцикли, а отримують можливість купити тільки один. Хто ж за таких умов захоче позичати державам гроші у майбутньому?

А інших пропозицій від економістів щось не чути. Якщо не брати до уваги можливість громадянських та світових війн і пов'язаних з ними конфіскацій та репарацій, то мирних шляхів вирішення боргової проблеми не так вже й багато.

Є одна пропозиція, яка стара, як і сам світ. У Старому Завіті згадується про Ювілейний рік. Це був кожний 50-й рік, коли всі борги скасовувались, і економічне життя набувало другого дихання. Якщо усі учасники економічних відносин знають заздалегідь, що, скажімо, через 10 або 30 років настає рік, коли списують усі борги, вони будуть планувати свої дії відповідно до цих реалій. Тоді надзвичайно важко буде дістати кредит, скажімо, вже за п'ять років до настання Ювілейного року. Це буде призводити до сповільнення економіки у роки, наближені до Ювілейного року, але тоді він буде роком надзвичайного економічного зростання, оскільки борговий тягар зникає.

Це все ж таки краще, ніж війни між державами чи громадянські війни, або обман кредиторів швидким знеціненням купівельної спроможності валют.

Підставою для такого рішення може бути і два інших міркування. Перше полягає у тому, що зростання боргів з часом є об'єктивним явищем. Запобігти йому людству у минулому не вдавалося, і немає поки що підстав вважати, що вдасться у майбутньому. Друге міркування полягає у тому, що політикам не потрібно буде агітувати за зменшення споживання, а це на демократичних виборах призведе до поразки. Замість цього вже саме наближення Ювілейного року буде спонукати учасників економічного життя сповільняти зростання економіки і відповідно зменшувати споживання. Але знання того, що у Ювілейний рік почнеться швидке зростання економіки, полегшить для людей ці тимчасові труднощі.

Тож, може, призначити 2050 рік Першим Ювілейним?