«Працюємо на фермі, щоб показати людям, що не треба шукати роботу за кордоном»

У Пустомитівському районі Львівщини працює ферма, де вирощують 70 корів порід голштин та джерсей. Ці корови унікальні тим, що на день дають близько сорока літрів молока. Крім них, на фермі водяться і «спортивні» коні. Також є власна сироварня, яка «годує» не лише районний центр, а й Львів (сири постачають у супермаркети та на ринки міста). Цією справою з 2014 року займається подружжя Темчишинів. Журналіст «ВЗ» побувала у фермерському господарстві «Агротем» у рамках прес-туру, який організувало управління туризму та курортів Львівської ОДА.

…Селисько — за двадцять кілометрів від Львова. Село на грані занепаду, насе­лення — 171 особа. Тут немає школи, діти навчаються у сусідньому селі. Єдине під­приємство, де місцеві можуть зароби­ти на життя, — родинна ферма, власники якої мають амбіцію розвинути агроту­ризм. Через кілька років сім’я Темчиши­нів планує відкрити ресторан, щоб від­родити традиції місцевої кухні (у меню будуть переважно страви з сирів).

Нас зустрічає голова фермерсько­го господарства Олег Темчишин. Ви­глядає втомленим, заклопотаним. По­яснює, мешкає у сусідньому селі, тому змушений щодня прокидатися о 4-й ран­ку, аби приїхати на ферму у Селисько і до ночі контролювати процес. За про­фесією чоловік інженер-електрик. Обрав фермерство через те, що родичі працю­вали в цій сфері. Бабуся доглядала на фермі телят, дідусь працював фірманом. Пан Олег вирішив відкрити ферму, аби насамперед довести, що можна працю­вати в Україні, а не їхати за кордон.

«Чому в наше село має прийти іно­земний інвестор і орати моє поле? Ра­зом з дружиною працюємо на фермі, щоб показати людям, що не треба шу­кати роботи десь-інде у світі, — зазначає пан Олег. — Виховуємо чотирьох синів. Хочемо, аби вони працювали на своїй землі, а не у сусідній Польщі. Сини нам допомагають, чим можуть. Наприклад, син Олег стажувався на фермі у Данії, тепер тут досвідом ділиться. Тримає­мо сім десятків дійних корів, 80 телят та телиць. На фермі працюють сім найма­них працівників, на сироварні — чотири. Трактористи заробляють по десять ти­сяч гривень».

До розмови приєднується дружина пана Олега — Анна, яка є співвласни­ком ферми. Розповідає про проблеми. «Відколи працюємо, досі не маємо у власності навіть клаптика власної зем­лі, — зітхає жінка. — Держкомзем довго оформляв документи на оренду… Хо­дили туди довго-нудно, але справа не зрушилася з місця. За той час земля з державної власності увійшла у влас­ність села. Тож тепер виникли нові про­блеми: акта прийому-передачі досі не­має, сільрада чекає на документ і не може нічого зробити. За рік платимо 80 тисяч гривень за два гектари фермер­ської землі. Через те, що земля у „підві­шеному стані“, не можемо ввести в екс­плуатацію нові будівлі фермерського господарства. Також не можна написа­ти якийсь проект для отримання гран­ту. Хочу взяти кредит — але через зем­лю це наразі проблемно. Не знаємо, що нас чекає завтра. Планую звернутися по допомогу до голови Львівської ОДА Олега Синютки».

Анна Темчишин розповідає, що «фішка» ферми — власна сировар­ня. Господиня сироварні показала нам сири з пліснявою понад річної витрим­ки, які коштують 500 гривень за кіло­грам. Є тут і «колекція» молодих сирів на будь-який смак і гаманець.

«Це важка праця, — каже пані Анна. — Щоб запустити виробництво краф­тових сирів, ми їздили на виробни­цтва Польщі та Словаччини вчитися. На це витрачали свої гроші і не жаліє­мо. Тепер смачні сири виготовляємо в себе і продаємо їх тут, в Україні. Свого часу наші сири були на різних вистав­ках, де займали призові місця. Хочемо ще запустити виробництво овечих си­рів. Торік хотіли відправити на виставку у Норвегію наші сири. Та організатори сказали, що участь у заході коштує ти­сячу євро… Йдемо у Європу? Вважаю, що Європа має йти і до нас, бо наші мо­лочні вироби — достойні. Можемо кон­курувати на ринку».

Йду в конюшню, де утримують 13 коней. Олег Темчишин каже, коні не орють поле, цим займається техніка, трактори. Гривастих залучають у школу верхової їзди. За тваринами доглядає місцева жінка, яка багато років знаєть­ся на цій справі. Ми застали її у конюш­ні якраз з дочкою. Хвалиться нам, що малеча любить коней і вже мріє про їзду верхи. Ферма — не єдиний бізнес подружжя Темчишинів. Пані Анна виро­щує квіти, продає саджанці для Льво­ва та Києва (їх фірма виграє тендери на озеленення міста). Навіть біля стайні і конюшні родинної ферми квітнуть со­няхи та верес. І справді, подумала я на прощання: «Навіщо йти у Європу, якщо хороша європейська ферма — за двад­цять кілометрів від Львова».

Всі фото авторки

Селисько, Пустомитівський район