Ревінь, румбарбар, барбари…

Румбарбар — ревінь, ромбамбар, рубарб… Як його тільки не називають. Тільки приходить травень, він з’являється на львівських базарах і є знаком того, що весна прийшла остаточно і безповоротно. Львівські господині купують в’язанки ревеню й готують щонайменше дві страви — компот і пляцок.

Пам’ятаю, як ми дітлахами чистили ревінь і, вмокуючи в цукор, жували, як найкращу у світі жуйку… Нещодавно дізналася, що на Львівщині є село, у якому вирощують цілі плантації ревеню. Це село Брюховичі Перемишлянського району.

Отож сідаю у маршрутку і вирушаю туди. Прибуваю трохи більше ніж за годину. Село розташоване при трасі Львів — Івано-Франківськ, у ньому близько двохсот мешканців. Заходжу у сільську раду. Кажуть, що можна іти у кожну хату, тут усі розкажуть про ревінь.

Цікаву історію про те, як ревінь з’явився на Перемишлянщині, розповів завідувач відділу сільського господарства Перемишлянської РДА Олег Лоїк. Виявляється, завіз його коріння (бо садять не насіння, а коріння) ще за Австро-Угорщини, у XIX столітті, пан Ган, який був управителем маєтку родини графа Потоцького на Перемишлянщині. Тут вирощували ревінь, помідори та інші овочі, які відправляли в Європу. А прості люди вже собі звідти взяли.

Згодом продовжили вирощувати у колгоспі, та й люди на своїх городах, розвели цілі плантації.

Щоб дізнатися, як вирощують ревінь, заходжу на одне з обійсть, на подвір’ї якого порається чоловік старшого віку. Знайомимося з паном Михайлом Якимівим. Чоловік відразу веде на город, що біля хати, і показує ревінь — великі гарні розкішні темно-зелені кущі. Розповідає: «Барбари (так ревінь називають у цьому селі) хочуть багато світла, тож у саду не будуть рости. Люблять чорнозем, на якому ростуть аж до осені, поки не вдарять морози. А продають його тільки два місяці — травень і червень».

Колись румбарбар вирощували у Брюховичах і сусідніх селах — Костенів, Білка. Брали на заводи, з яких виготовляли сік, варення. «Ще за Союзу сюди приїжджали „колхідами“ і брали по селах. Тепер його вже так багато не мають, бо цукор дорогий, та й заводи усі знищили», — каже пан Михайло.

Тепер приїжджають бусом, кажуть, що львів’яни, і купують у селян по вісім гривень за кілограм, а у Львові продають по двадцять. Але хочуть, щоб був почищений, помитий.

«Плантацій насадили би більше, якби, як раніше, на заводи машинами вивозили, — бідкається сільський голова Брюхович Володимир Сокол. — Приїжджали з Івано-Франківської області, обнадіяли людей, що закуповуватимуть продукт, пофотографували, а потім їх і не було. Раз було приїхали, замовили, люди наламали, підготували, а ті „бізнесмени“ не забрали, то й усе зігнило. Але ж біля нього треба напрацюватися — посапати, удобрити…».

Колись, як пригадує жителька Брюхович пані Марія, вона возила ревінь до Львова за 15 копійок. Сільський голова розповідає, за проданий румбарбар люди навіть машини купували і квартири дітям…

Ревінь ще називають українським бананом. Господині на Перемишлянщині варять із ревеню компоти, варення, печуть пиріжки. У бісквіті ревінь чудово замінює родзинки. Деякі господині навіть з нього варять перші страви — борщ і солянку.

Особливо страви з ревеню любить малеча. Для неї готують цукати із ревеню, печуть пироги, кекси.

Перемишлянський район