Роман Шпек: «За ті гроші, що дають «Нафтогазу», можна субсидувати 40 мільйонів українців»

В Україні проблема не стільки у дефіциті валюти чи у дефіциті газу, скільки у дефіциті волі до реформ. Поки ми не подолаємо психологічний бар’єр, який заважає нам проводити реформи, доти не варто чекати ані на поліпшення ситуації в економіці, ані на стабільний курс, ані на міцну банківську систему. Так вважає колишній міністр економіки, голова Незалежної асоціації українських банків, старший радник “Альфа Банку Україна” Роман Шпек

— Романе Васильовичу, у березні новоспечений міністр економіки Павло Шеремета заявляв, що для проведення реформ вистачить три-шість місяців. Минуло півроку — реформ нема, а міністр у відставці...

— Для реформ не вистачить життя. Головне — перейти точку неповернення, коли ти розумієш, що реформи уже пішли. Так, будуть труднощі, але будуть зміни, і назад повертатись не можна. Цю точку мають психологічно пройти як ті, хто впроваджує реформи, так і населення. У нас дефіцит волі до реформ! Чому у нас завжди розбивались реформи ціноутворення? Тому що у нас ніколи не було системи адресної соціальної допомоги тим, хто її потребує. Створіть систему соціального захисту — роздайте всім. Після цього перевіряйте, хто отримав несправедливо. Але, головне, не створюйте черги, не викликайте незадоволення у населення. У світі це працює. Нам кажуть — не можна підвищувати тарифи.

У позаминулому році “Нафтогазу” дали 25 мільярдів для компенсації цін, торік — приблизно 35 мільярдів. У цьому році на покриття дефіциту “Нафтогазу” випустили цінних паперів на 62-64 мільярди. За ці кошти можна було дати субсидії 40 мільйонам людей, а не 2-3 мільйонам. Справедлива ціна і адресні субсидії усунуть корупцію в “Нафтогазі”.

— Чому у нас така плачевна ситуація в економіці, адже на початку 90-х ми були у такому ж становищі, як Польща чи країни Прибалтики?

— Різниця між нами і поляками, прибалтами в тому, що ми надто покладаємось на державу, а не на власні сили. Чекаємо, що нам повинні дати, а не “я маю зробити і заробити”. Кажуть: я не плачу податки, бо їх розкрадають. Ні, ти повинен платити податки, але через інститути громадянського суспільства контролювати, щоб їх не розкрадали. У світі є дві обов’язкові речі: смерть і податки. Про все решта можна домовлятись. Через це сотні років тому у Британії створили парламент — люди, які платять податки, вирішили мати своїх представників, які мають домовлятись з владою. А ми своїх представників або не обираємо, або обираємо наосліп. І кажемо: я не буду платити податки. А потім: “Ой, у нас армія не озброєна”.

— Ви були міністром економіки у першій половині 90-х. Чи шкодуєте про щось, що тоді не зробили, не розпочали реформ тоді?

— У 90-х була інша ситуація. У нас завжди був опозиційний парламент, і нам не завжди вдавалось досягти з ним компромісу. Зараз ситуація унікальна. Переможці Революції гідності створили коаліцію у парламенті і послали своїх в уряд. Але сприйняли це не як обов’язок служіння народу, а як винагороду. В результаті, коаліція не підтримує уряд, який сама ж сформувала. Вони в опозиції до свого уряду! З метою самозбереження залишили старий закон про вибори, щоб продовжити “санта-барбару”. Наші політики міняються парами, як якісь свінгери, перебігають з однієї партії в іншу. В результаті після виборів маємо в раді ті самі обличчя.

— Останнім часом особлива увага прикута до валютного курсу. В НБУ кажуть, що реальний курс гривні — на рівні 11,5-12 грн., чому ж не вдається стабілізувати його на цьому рівні?

— Той курс, за яким ви купили валюту, і є реальним. Все решта — припущення. Заходи НБУ можуть вплинути на курс на певний час, але змінити тенденцію не можуть. Для цього потрібні системні зміни. Стягнення податку при валютообмінних операціях і несприятливий бізнес-клімат призвели до того, що ринок торгів різко скоротився. У нас скорочення прямих іноземних інвестицій, є значний відтік депозитів в іноземній валюті. На ринку великий обсяг гривні. Це і за рахунок дофінансування НАК «Нафтогазу», і за рахунок видачі рефінансування НБУ комерційним банкам тощо.

НБУ разом з основними учасниками ринку намагаються утримувати ситуацію, в т.ч. і за рахунок тимчасових адміністративних заходів. Пропозиція валюти скорочується. В країну надходило близько 4 мільярдів доларів інвестицій, а заробітчани переказували 7-8 мільярдів. Чи будуть вони тепер слати кош­ти офіційним шляхом? Я не впевнений. Так, ця валюта потраплятиме на ринок, але не на міжбанківський, а на чорний.

Якщо мир на сході України матиме перспективи, то, за оцінками наших аналітиків, середньорічний курс буде 12,4 гривні за долар. Враховуючи, що перші три місяці цього року курс був 8 гривень, це означає, що на кінець року він буде 13,5 грн. Але цей сценарій враховує, що до зими ми знайдемо якісь домовленості з урядом РФ щодо перехідної ціни на газ. Ми можемо пережити зиму і так, але пережити і працювати — це різні речі.

— Яким чином можна було б стабілізувати курс гривні?

— Нема важливішого завдання, ніж збільшити пропозицію валюти на внутрішньому ринку. Тоді легше буде шукати рівноважний курс. Це стосується експортерів. Так склалось, що наші експортери основну частину своїх прибутків тримають за кордоном. Вони заробляють на різниці між ціною при перетині товару на кордоні України, і ціною, за якою вони продають її через швейцарський торговий дім. Прибуток формується там. Сказати, що вони всі погані? Це нічого не дасть. Сказати, ми вас закликаємо повернутись сюди? Ні... Кажуть, не можна проводити структурні реформи, бо в країні війна, але ж подолати після Революції гідності корупцію у податковій, на митниці та інших органах конче необхідно. Вони вшановують Небесну сотню, але ж вони відкладають реформи. То як ті, хто заробляє гроші і платить податки, будуть довіряти тим, хто не виконує своїх зобов’язань, які вони дали на Майдані.

— Поки в НБУ головував Степан Кубів, мало не щотижня з ринку виводили якийсь банк. Зараз НБУ не так активно позбувається проблемних банків. Неплатоспроможних банків стало менше?

— Проблемних банків менше не стало, бо середовище не поліпшилось. За різними оцінками до числа проблемних можуть віднести 40-50 банків. Це небагато. Банки першої і другої груп — понад 80% банківської системи. Але багато невеликих банків своєю поведінкою щодо своїх клієнтів сіють паніку на ринку, і вона поширюється на всіх.

— Як сталось, що в Украї­ні розвелась така величезна кількість “кишенькових” банків?

— Проблема у історично неповній самостійності НБУ. Саме це призвело до того, що у нас величезна кількість “банчиків”, де серед засновників багато політиків — колишніх, нинішніх. Вони ще не прозріли і досі вірять, що зможуть їх так вигідно продати, як колись продав свій банк Черновецький. Вони, певно, їх вже ніяк не продадуть, доведеться так віддавати. В країні повинні бути і великі, і малі банки. Але 172 банки — це свідчення недостатнього рівня банківського нагляду. Регулятор не вживає запобіжних заходів. Ну як могло статись так, що у “Брокбізнесбанк” ходить маса народу, там хороша зарплата, і тут бац — діра у 10 мільярдів гривень. Чому їх не зупинили на трьох мільярдах, якщо не на 300 мільйонів?

Така сама ситуація і з банком “Форум”. Замість вживати запобіжних заходів, НБУ пообкладався купою паперів і думає, кому дати рефінансування. Хоча це — не властива функція для нагляду. Неякісним банківським наглядом вони довели систему до такого стану. Якщо акціонери виводять кошти, а НБУ дає рефінансування, то чого ви дивує­тесь, що курс рухається?

— У нас активно закликають бойкотувати російські товари і послуги. До бойкотного списку потрапив і “Альфа Банк”. Це позначилось якось на роботі банку?

— Санкції, які застосовуються до російських банків, до нас не мають жодного відношення, бо ми — український банк. Серед наших засновників — шість фізичних осіб, двоє з яких мають паспорт громадян Ізраїлю, один — Великої Британії, троє — Росії. Десь 65% активів “Альфа Груп” знаходяться в Європі, Азії, не в РФ.

Ми належимо до міжнародної фінансової групи. Пан Фрідман виступав перед комісією Бундестагу. Він як інвестор розповідав, чому хоче купити компанію Dea, яка належала німецькій RWE. В той час, коли багато російських чиновників не можуть поїхати в Західну Європу чи Штати, коли вони не можуть вийти на ринок запозичень, Фрідман купує за 5,1 мільярда компанію в Німеччині. Це його визнання як міжнародного інвестора, а не російського. До речі, паспорт в нього громадянина Ізраїлю. Він народився у Львові, і дуже любить Львів. Зі мною завжди розмовляє українською, яку пам’ятає і шанує. Саме тут він колись навчився грати на фортепіано — грає досі. Саме завдяки цьому у Львові з’явився “Альфа-джаз”.

Він надзвичайно успішний, дає місту чимало грошових надходжень, на нього приїжджають багато іноземців. Якщо у перший рік ми думали, хто приїде, то тепер за два тижні до фестивалю ми не беремо слухавку, бо вже нема що запропонувати, квитків нема. Треба розуміти, що ми не спонсоруємо “Альфа-джаз” — ми його організовуємо. Це дитя Фрідмана, це його подарунок рідному місту.