Відлетів у вічний вирій ще один брат-"сокіл"...

Вічний спочинок вожак "Соколів" знайшов біля молодшого брата-співака Івана, який покинув світ раніше - від тієї ж підступної хвороби. Два брати, два соколи тепер у вічному польоті... Не буде перебільшенням сказати, що своїм співом Іван та Михайло Мацялки, солістка Марія Шалайкевич виконували місію багатьох суспільних інституцій, батьків, педагогів - виховували цілі покоління українських патріотів.

Хто хоч раз почув мелодії цього гурту, вже не міг залишитися байдужим до рідної землі, нашої героїчної історії, унікальної культури. І найперше - до мови, що "лине з серця, мов з відерця". Не раз бачив на власні очі: коли лунали перші акорди "Соколів", стадіони, столичні і районні зали піднімались на ноги, від хвилювання людей проймав дрож, наповнював трепет.

Пригадую, як в одному з інтерв'ю для "Високого Замку" пан Михайло зі щемом розповідав нам, як особливо тепло приймали "Соколів" у значною мірою зросійщених східних регіонах, як довго не відпускали їх там зі сцени, і як від тієї безмірної любові назву гурту квітами писали на асфальті... У мене до пана Михайла, до його колективу було два приватні прохання. І обидва вони виконали.

Десь перед 2000-м до Америки назавжди від"їжджав мій товариш, футболіст Микола Найда. А напередодні ввечері "Соколи" давали концерт у місті Миколаєві, за команду якої "Цементник" виступав цей гравець.

Я попросив Михайла Мацялка, щоб він зі своїми друзями-артистами виконали для Миколи, який прощався з Україною, легендарну пісню "Гілка калини" - про українців, яких доля закинула у чужину. У залі було багато людей, чиї рідні теж подалися у далекі світи. Тож і їм ця пісня навіювала ностальгічні почуття, була своєрідним містком для зв'язку з Батьківщиною, нагадуванням про їхнє коріння... Пісні "Соколів" дуже любила слухати моя старенька мама.

Пан Михайло записав для неї свої особисті побажання. І коли я привіз додому записи цього легендарного гурту із віншуваннями від його керівника, мама щодня вмикала на приймачі цю касету. Підспівувала знайомі стрілецькі, повстанські мелодії, згадувала далеку молодість - і забувала про тяжку хворобу... Дякую братам Мацялкам, "Соколам" за те, що залишили яскравий слід в історії нашої держави! І у моїй приватній.