Про наслідки незнання

Чому клерк призначає людей на посади — теж незрозуміло.

Хоча я знаю чому.

Тому що суспільство їм це дозволяє. І теж через незнання.

Активістка Марія Берлінська вперто пише у своєму дописі про Єрмака: «політики ОП», «політики завжди політики». Але Єрмак не політик і ніколи ним не був.

Він — клерк, який незаконно узурпував або, принаймні, отримав величезну владу. І зберігав її тому, що активісти, які мали контролювати владу, самі бігали до таких узурпаторів, легітимізуючи їх. І повторювали за ними: «політики завжди політики».

Це можна зрозуміти: люди завжди спілкуються з тими, хто має реальний політичний вплив. Андрій Єрмак такий вплив мав. Але відповідальні громадяни не можуть називати чиновників політиками і, догоджаючи цим чиновникам, сіяти недовіру до тих, кого обрали люди.

Будь-хто, хто каже: «я дію поза політикою» або «політикам не можна довіряти», — або прагне узурпувати владу, або хоче зняти з себе відповідальність за власний політичний вибір.

Адвокат Ігор Фомін не знає, що його клієнт не був парламентарем, і що різниці між словами «парламентар» і «народний депутат» у цьому контексті немає.

Але й хейтери Фоміна не знають, що насправді він — відомий і успішний адвокат.

Я познайомився з ним ще тоді, коли працював журналістом, і він захищав незаконно ув’язненого режимом януковича Юрія Луценка. Справа дійшла до Європейського суду з прав людини, і Луценко виграв.

Заявника представляли Ігор Фомін, Валентина Теличенко та Аркадій Бущенко — юрист, який практикував у Харкові.

Валентина Теличенко раніше вела справу Георгія Гонгадзе, а Анатолій Бущенко очолював Українську Гельсінську спілку з прав людини, був одним із найавторитетніших українських правозахисників, а згодом став суддею Верховного Суду.

Отже, головна проблема полягає не лише в помилках окремих людей, а в загальному незнанні, яке спотворює оцінки, стирає межі між політиками й чиновниками, між професіоналами та дилетантами, між відповідальністю і безвідповідальністю. Зрештою , між вірою і мракобіссям.

Джерело