Вакцинація: між наукою, політикою і відповідальністю

Будь-яке втручання в організм людини має бути обґрунтованим. Це базова, фундаментальна річ. І імунобіологічні втручання — не виняток. Немає абсолютно безпечних речей. Їх не існує. Навіть банальний знеболювальний препарат може дати важке ускладнення.

Є такий стан: синдром Стівенса - Джонсона. Це коли імунна система реагує настільки агресивно, що уражає власну шкіру і слизові оболонки. З’являються пухирі, ерозії, шкіра буквально «злазить», як після опіку. Це реанімаційний стан. І це може бути реакція на звичайні препарати — антибіотики, протисудомні, жарознижувальні. Тобто навіть те, що ми вважаємо «рутинним», не є абсолютно безпечним. Тому будь-яке втручання повинно мати покази.

У нас немає системної оцінки ефективності вакцинації. Не формальної, не «галочки», не просто титри антитіл. А реальної ефективності: що відбувається з людиною, як вона хворіє, чи хворіє, які наслідки.

У 2015-2019 роках в інфекційних стаціонарах був справжній колапс через хворих на кір. Такий колапс, як був при коронавірусі, в нас такий був при кору. Це був жах, тому що почалася ця реформа.

А що таке кір? Людина захворіла. Перші 4–5 днів — висока температура, інтоксикація, вона вдома. Потім з’являється висип. І саме в цей момент людина стає максимально заразною. До лікаря вона не може дістатися. Що робить? Сідає в цей період хвороби в метро, їде до нашого стаціонару, ми відмовляємо, бо в нас вже хворі в коридорах лежать. І вона їде далі по лікарнях. І весь цей час вона заражає інших.

Це одна сторона медалі. Інша сторона - якщо людина знаходиться у вогнищі будь-якого інфекційного захворювання, у вогнищі, як лікарі, наприклад і вони не хворіють, це означає, що вони імунні. Незалежно від того, чи мають вони антитіла в конкретний момент. Є Т-клітинна відповідь, буває період, коли ви не спіймали цих антитіл, вони впали. Ми це бачили і під час COVID-19, коли медики працювали в осередках інфекції і не хворіли, навіть без визначених антитіл.

Для масової вакцинації має бути наукове обґрунтування. Будь-які рішення в нормальних країнах приймаються після того, як наукові інститути дають свої висновки.

Навіщо вакцинувати таку людину без чітких показів? Більше того — існують дані, що в окремих випадках вакцинація може тимчасово знижувати захисний рівень і призводити до захворювання. Є відповідні публікації щодо кору. І ми бачили подібні ситуації під час пандемії COVID-19.

Є закономірності розвитку епідемічного процесу. І є закономірності розвитку інфекційного процесу. Ми не можемо через них перескочити.  Але на жаль це мало враховуються на державному рівні.  

Тому я принципово не підтримую підхід «вакцинація заради вакцинації». Без урахування стану людини, її імунного статусу, факту перенесеної хвороби. Без аналізу — чи потрібно це саме зараз. Масові рішення не можуть бути однаковими для всіх. Медицина повинна бути персоніфікованою.

Є таке явище в медицині, як антитілозалежне посилення імунної відповіді, антигенний імпринтинг. Імунна система «запам’ятовує» перший контакт із вірусом або вакциною і потім реагує на всі подібні ситуації за цим «шаблоном». І якщо цей шаблон не зовсім відповідає новому варіанту вірусу або ситуації, імунна відповідь може бути не оптимальною. Тобто організм ніби «зациклюється» на старому сценарії і не завжди правильно реагує на новий виклик.

Саме тому важливо не перевантажувати імунну систему без потреби, особливо одразу після хвороби.  Якщо людина перехворіла — дайте їй час, хоча б кілька місяців. Тоді ця небезпека, за рахунок антигенного імпринтинга значно менша. Аніж коли людину вакцинувати через 28 днів одразу після хвороби. Немає наукового обґрунтування цьому взагалі ніякого.

Окрема проблема — це побічні ефекти. У нас фактично відсутня прозора система їх фіксації і аналізу. І якщо лікар або пацієнт захоче повідомити про такі випадки — це зробити надзвичайно складно. І це також проблема довіри.

Я наводила приклад із медичними працівниками під час пандемії. В умовах кадрового дефіциту, колосального навантаження, замість індивідуального підходу ми отримали масову кампанію. Хоча можна було хоча б визначати рівень нейтралізуючих антитіл і не чіпати тих, у кого є імунітет. Це не ідеальний показник, але це вже крок до персоналізації. Так, це дорожче. Але це безпечніше.

На жаль, вакцинація в багатьох випадках стала більше політичним, ніж науковим процесом. Рішення приймаються не після широкого експертного обговорення, а адміністративно. І це проблема не лише нашої країни — це глобальна тенденція.

Показовий приклад — коли державні документи починають вільно інтерпретувати інструкції виробників, допускаючи вакцинацію в умовах, які потребують обережності, без належного обстеження пацієнта.

Паралельно ми майже не говоримо про раннє лікування. Хоча є дані, що своєчасне застосування противірусних препаратів може суттєво знижувати ризик розвитку тяжких ускладнень, зокрема дихальної недостатності. І це також питання балансу: профілактика не повинна витісняти лікування.

Часто запитують: чому так відрізняються думки експертів щодо вакцинації? У нормальній системі збирають усіх фахівців, вислуховують, і держава дає консолідоване рішення. Зараз цього немає. І це не лише у нас — це глобальна проблема. Залишають тих, хто погоджується.

Наприклад, той самий Роберт Мелоун, американський лікар-науковець та біохімік, відомий своїм внеском у розробку технології мРНК-вакцин. Під час пандемії COVID-19 він критикував масову вакцинацію проти коронавірусу. І був фактично усунутий від прийняття рішень під час пандемії ковіду. Сьогодні він входить у комітети, що займаються питаннями вакцинації у США. Це показник того, як формується дискусія.

Дуже легко повісити ярлик «антивакцинатор». Причому часто без жодної спроби розібратися, що саме говорить людина.

Вакцинація — це один із найважливіших інструментів медицини. Але вона має бути науково обґрунтованою і персоніфікованою. Не масовою заради масовості. А індивідуальною — з урахуванням стану людини, її імунітету, перенесених хвороб, ризиків.

А COVID-19 це не просто вірус. Це складне, до кінця не вивчене системне імунне захворювання. Імунопрофілактика, особливо мРНК-вакцинами, також має довгострокові наслідки. І всі світові дискусії сьогодні — саме про це.

Це не стосується класичних вакцин, як, наприклад, CoronaVac, і не стосується векторних вакцин у такій мірі. Там інші ризики. Але загалом — ми всі зараз у більш вразливому стані.

Ми в Україні живемо в стані хронічного стресу. Війна, виснаження, постійне напруження. І тому значна частина населення сьогодні фактично є імунокомпроментованою. Тобто зі значно ослабленою імунною системою.

У нас зростає кількість важких пневмококових інфекцій у літніх людей. Менінгіти, тяжкі, резистентні. Пацієнти поступають пізно. У важкому стані. І от тут якраз вакцинація має бути. Але — для груп ризику.

Основою будь-якого рішення має бути наука. Вакцинація — один із ключових інструментів медицини, але її ефективність і безпека визначаються не масштабом кампаній, а обґрунтованістю рішень і розумінням ризиків.

Не політика і не адміністративна доцільність. Лише наука. Баланс між профілактикою, лікуванням і індивідуальним підходом — це необхідність, а не вибір. І є принцип, який не підлягає жодним компромісам — «не нашкодь».