Штучний інтелект упіймав мене за вуха

І тут я влип. ШІ перетворився на спрута. Лагідного і ввічливого. Я коротко описав подію. Він відразу ж запропонував доволі цікаві деталі. Щоразу його лист закінчувався запитанням: як ви хочете завершити цей епізод? І тут же подає варіанти.

Або: як Марко діятиме далі? І подає варіанти.

Час від часу він робив мені компліменти: який чудовий хід! Це блискучий хід!

Що вам сказати – мене ця гра втягнула, і пів дня я в неї бавився. Але потім набридло. Мені цікавий сам процес писання, можливість самому вигадувати сюжет, рухатися без плану. Хоча підказки ШІ були цілком слушні. Він, маючи двох моїх головних героїв, відразу ж вифантазував ще кількох. Підключив Абвер, хоча я йому нічого не казав про те, що Марко виконує завдання Абверу.

Зрозумівши, що це продовження попередніх книжок, він підказує: чому б вам тут не скористатися послугами... і називає ім'я батяра! знайомого Марка.

Я припух! Я ж йому про нього ніц не казав!

Наостанок я порадився, як мені описати визволення в'язня з потягу. ШІ знайшов ділянку, де це найкраще здійснити, якими силами, і яку зброю використати.

Але! Далі він повідомляє, що таке викрадення вже відбулося в червні 1940 року силами ОУН і називає прізвище в'язня. Я ведуся на цей гачок. О, класно! Вже думаю, як використати цю історію. Але коли починаю ґуґлити: фікція! Не було такого оунівця і такого викрадення.

Одне слово — бавитися в його готові сюжетні ходи було цікаво, але весь кайф від писання пропадає. Хоча фактично я переконався, що роман за участі ШІ можливий. Правда, він буде прісний, думав я, позбавлений стилю... І помилився. Бо потім задля жарту попросив передати конкретний епізод в стилі Загребельного. І знаєте що? Він чудово дав собі раду!

Я прочитав, зітхнув, налив келих вина і випив за здоров'я ШІ. А потім знищив гілку наших теплих інтимних стосунків.

Джерело