Юрій Винничук

Тримаймо пальці за грузинів, може їм вдасться з меншими офірами

І все це заради прекрасної дами, яка і до рук не візьме мою книжку без автографа…

Цей дивовижний чоловік нагадує мені Богуміла Ґрабала і Бруно Шульца не так своєю творчістю, як долею. В Україні про нього не знають. Зрештою, як і про безліч інших угорських письменників. Нема його і в нашій Вікіпедії

Коли прогулявся вагоном, то побачив купу вільних місць, переважно горішніх. О 8.15 я зайшов з цікавості на сайт Укрзалізниці і пошукав квитки на цей потяг. Не було!

Це зрозуміло, бо воно ніяк не вміщається в рускоязичній щелепі

Ще про унітаз

У тому, що наплів Путін у своїй безглуздій статті, нема насправді нічого для нас нового, бо він і раніше все це виголошував. Мізків у старого маразматика не більше, ніж у водяної курочки, тому там жодного прогресу в мисленні не відбувається

Бачу окремі парафіяни вперто вживають слово Пасха

Наші «чорні п’ятниці» – жалюгідна пародія на те, що відбувається на Заході

Час від часу випірнає хтось на широких ланах інтернету зі своєю непозбувною тугою за щасливою епохою, «кагда всє жилі дружна» і «калбаса била па два двадцять». Але опісля неодмінно хтось атакує оці слиняві спогади і розбиває вщент, довівши, що все було якраз навпаки

Був колись такий совєтський письменник з Закарпаття Юрій Балега, який гнівно таврував діалектизми, вважаючи, що вони засмічують мову

Розпачливі зойки про «примусове» виконання гімну України в школах залунали, на диво, навіть з вуст досі притомних людей. Здавалося б. А однак ця сумнівна притомність, точніше її відсутність саме в таких речах, дає себе знати

Всі на світі гімни прості, як двері, і до біса примітивні. Це далеко не висока поезія

Виліз я вчора нарешті зі свого затишного барлогу на горішні Винники.

Все, що на язику в Путіна, відразу беруть на озброєння російські історики і починають радісно творити нові й нові відкриття.

Насправді битва з нашого боку давно вже припинена. Ми прийняли за аксіому, що живемо в Україні і називаємося українцями, а не русинами, як наші предки. Творячи свою окремішну від московитів ідентичність в ХІХ ст., ми надали перевагу козацькій романтиці, а менше зверталися до епохи Русі. Тоді на неї і наклали свою волохату лапу московити.

У Путіна своя оригінальна карта світу, свої історичні уявлення і трактування не лише історичних подій, але й документів. Документ може говорити про одне, а Путін тлумачить його по-своєму.

Інтерв’ю з папіком-прохвесором, який рідко яке речення міг завершити логічно, але попри те якось читає студентам лекції, демонструє нам не стільки маразм конкретної особи, як й фактичний стан нашої освіти.

Років тридцять тому я опублікував у журналі «Жовтень» фейлетон на історичний роман Петра Угляренка, здається, «Князь Лаборець». Фейлетон називався «Князь я чи не князь?»

У 2012 році Роман Шрайк, редактор сайту «Дурдом», написав про владу Януковича: «Не варто ставитися до цієї влади як до чогось законного і правового. Право в них лише одне – право сили. Жодною законністю тут не пахне. І причина підкорятися насильству цієї влади теж лише одна – страх. Бо влада ця окупаційна. А ті, хто співпрацює з нею, не хто інші, як поліцаї».

Коли неосвічена більшість бере гору над інтелектуальною меншістю, це ніколи добром не завершується. Бо щоб такій більшості втриматися при владі, треба вдаватися до багатьох неконституційних кроків, ламати закони, переписувати їх під себе, затикати роти опозиції та «недорогеньким», які дуже швидко перетворилися на «тупих овець».

На АйСіТіВі Вакарчук, Тимошенко і Тягнибок у зворушливому тріо човпуть відсутнього Порошенка. Які вам ще треба докази, на кого вони працюють?

Жити в якійсь імлистій паралельній реальності – це вже скидається на сталий, комфортний і цілком нормальний спосіб вегетування для більшості українців. Міфами й фейками забиті голови настільки, що переконати в протилежному просто неможливо.

Нагінки на галичан і на якийсь міфічний «галицький консенсус» не нові й мають свою давню традицію. Ще в епоху Сталіна, коли треба було українізувати усі державні служби, змусити чиновників, урядовців, викладачів, учителів, ба навіть торгашів розмовляти українською, з розкритими обіймами приймали галичан і буковинців.

Країна спочатку заціпеніла і заплющила очі, відтак розплющила очі, вщипнула себе за теє-то, як його, і остаточно прокинулася.

Що ближче до виборів, то кандидати в президенти раптом починають усвідомлювати, що вони претендують не просто на посаду президента, а ще й на Головкомандувача армії. А після цього усвідомлення з’являється незборима потреба засвітити свої стратегічні здібності.

Загалом увесь дисидентський рух перебував під щільним ковпаком чекістів, як і згодом Народний Рух України та будь-які псевдонаціоналістичні організації

Гоголь чувся в Росії саме іноземцем

Гора дулась, дулась і народила хирляву мишку. Мишка пискнула, але світ не перевернувся

Коли я читаю про повільне втілення реформ, то мушу сказати, що швидкою буває тільки Настя