Провал України у Мілані/Кортіні - не сенсація, а закономірність

Після зимових Ігор завжди дивувало присутнє у багатьох співрозмовників розчарування. “Лише одна медаль? Чого так слабенько?”. Або “Узагалі жодної медалі? Ганьба”. От і зараз новина про те, що “Зимова Олімпіада-2026 у Мілані й Кортіні-д'Ампеццо стала для України найгіршою в історії”, багатьох зворохобила. Але насправді - жодної сенсації не сталося. На жаль, на зимових Олімпіадах українські спортсмени, порівняно з лідерами медального заліку, завжди пасли задніх.  

Наш максимальний (і при цьому вельми скромний) доробок на зимових Іграх, – “золото” й “бронза”, так було двічі, у Ліллегаммері-1994 і Сочі-2014. Але ж були раніше й зовсім безмедальні для українців зимові Олімпіади - також двічі, у Солт-Лейк-Сіті-2002 і Ванкувері-2010. Чому ж тоді саме Олімпіаду-2026 у Мілані/Кортіні називають найгіршою для України в історії? У Солт-Лейк-Сіті й Ванкувері нашими найкращими результатами були п'яті місця, а у Мілані/Кортіні - шості (естафета в санному спорті й командний “мікст” у лижній акробатиці, це фристайл).       

Чи були в українців на Олімпіаді-2026 реальні шанси на медалі?  

Я би поставив це запитання трохи в іншій площині: коли можемо говорити про те, що учасники Олімпіади є справді реальними претендентами на медалі? Найголовніший критерій - стабільні високі результати на інших змаганнях світового рівня, там, де змагаються найсильніші атлети. Власне, за цим критерієм реальні шанси на медалі Олімпіади-2026 збірна України мала лише у двох видах - скелетоні й фристайлі. 

Наш скелетоніст Владислав Гераскевич на чемпіонаті світу був четвертим, у принципі, це заявка на олімпійський успіх. Тренувальні заїзди на Олімпіаді в Мілані/Кортіні показали, що Гераскевич у хорошій формі. Але... Проросійські чиновники МОК дискваліфікували Владислава за його “шолом пам'яті”, і наш скелетоніст не мав шансу поборотися за медаль. 

У фристайлі наші надії були пов'язані з лижною акробатикою, адже лідер української команди Дмитро Котовський лідирує у загальному заліку Кубку світу. Прекрасні результати на етапах цих змагань демонстрував також Олександр Окіпнюк. На жаль, реалізувати свій потенціал цим фристайлістам не вдалося. Котовський навіть не потрапив до фіналу, Окіпнюк був там лише десятим. Здавалося, хлопці зможуть реабілітуватися у командному “міксті”. Надія була - після стрибка Ангеліни Брикіної збірна України йшла другою. Але Котовський і Окіпнюк свої стрибки провалили, і до фіналу наша команда не потрапила.  

Напевно, причина цих невдач - у царині психології. На Олімпіаді на спортсменів тисне величезна відповідальність, і цей тягар витримують не всі... А можливо, це крива гримаса підступної спортивної Фортуни? Згадаймо, на двох попередніх Олімпіадах, у Пхьончхані-2018 і Пекіні-2022, єдині медалі для України. відповідно “золото” й “срібло”, здобував саме лижний акробат, Олександр Абраменко. Було би класно, якби Україна здобула медаль у цій дисципліні на третій Олімпіаді поспіль. Але спортивна Фортуна вирішила, що так не буде...     
     

Тривалий час Україну на зимових Олімпіадах “витягували” біатлоністки 

Ліллегаммер-1994 - “бронза” Валентини Цербе, Наґано-1998 - “срібло” Олени Петрової, Турин-2006 - “бронза” Лілії Єфремової. Нарешті, Сочі-2014 - “бронза” Віти Семеренко й “золото” в естафеті, яке вибороли для України Віта й Валентина Семеренко, Юлія Джима й Олена Підгрушна. 

Але у Пхьончхані-2018 олімпійська казка українського біатлону завершилася. Найкращий результат - сьоме місце у змішаній естафеті. У Пекіні-2022 і Мілані/Кортіні-2026 медалей у біатлоні у нас також не було... Одна з причин цього падіння - натуралізація третьосортних білорусок і росіянок, до якої свого часу вдалася наша біатлонна федерація. Значних успіхів ті заїжджі спортсменки не мали, але місця у збірній України займали, а от перспективні українські біатлоністки до складу дорослої національної команди не потрапляли. Зараз молодь у збірній нарешті присутня, але на те, аби довести її до міжнародного рівня, потрібен час. На Іграх-2026 наші біатлоністки, на жаль, ані стріляли, ані бігли... 

Загалом, у зимових видах спорту конкурувати на міжнародному рівні українцям важко. Ці види спорту потребують навіть не мільйонних, а мільярдних вкладень. Зрозуміло, що під час війни інвестувати у будівництво, наприклад, арени для ковзанярів або траси для санкарів, скелетоністів і бобслеїстів ніхто не буде... 

Подивіться, які країни у топ-15 медального заліку Олімпіади-2026. Фактично, найбагатші у світі... Але тут навіть гроші не завжди допомагають. 

Сусідня Польща, економіка якої (уже шоста в ЄС) у п'ять разів більша за українську, здобула у Мілані/Кортіні лише чотири медалі. Одну приніс натуралізований ковзаняр-росіянин, а три Польща виборола у стрибках із трампліна. Після блискучих перемог Адама Малиша й Каміля Стоха цей вид спорту став у Польщі таким собі національним. Тисячі польських фанатів їздять світом, аби підтримати своїх стрибунів на етапах Кубку світу, а польські хлопчаки (а тепер уже, мабуть, і дівчатка) масово записуються у секції стрибків із трампліна. Хочуть бути як Малиш... У нас, на жаль, зимового “національного” виду спорту немає. Сподіваймося, поки що...