Ця війна давно припинила бути класичною війною ХХ століття

У цій війні особливу роль відіграють підрозділи, які з’являються там, де ситуація критична. Там, де фронт тріщить, де не працюють стандартні сценарії, де потрібне підсилення тут і зараз. Штурмові підрозділи фактично виконують роль мобільного резерву швидкого реагування. Але такі підрозділи не можуть існувати самі по собі. Вони завжди є відображенням конкретного стилю управління і конкретних командирів.

Саме в такому контексті, коли ми говоримо про штурмові війська, варто згадати про полковника Валентина Манька. Полковник Валентин Манько — це польовий командир, який жив війною разом зі своїми підрозділами. Він не кабінетний керівник, і не людина «зі штабу». Свого часу він працював 24/7, виїжджав на різні напрямки, особисто контролював дії штурмових військ і ухвалював рішення безпосередньо там, де вони мали значення. І саме Манько свого часу був одним із ініціатором і співзасновником штурмових військ як окремої бойової структури.

Умови для цього були максимально складні. Повномасштабне вторгнення, постійна нестача часу, людей, засобів і ресурсів. Але паралельно з боями вибудовувалася концепція застосування мобільних ударних підрозділів швидкого реагування, формувалася система підготовки, підбору кадрів і управління в реальних бойових умовах. Йшлося не просто про створення нових підрозділів, а про новий підхід до ведення бойових дій. Штурмові підрозділи завжди працювали як «пожежні команди» на найскладніших і кризових ділянках фронту. Їх перекидали туди, де ситуація вимагала негайного посилення оборони або активних дій. Координація такої роботи можлива лише тоді, коли керівник глибоко розуміє ситуацію по всій лінії фронту і постійно перебуває в оперативному контексті. Саме тому Манько регулярно працював безпосередньо в районах бойових дій, мінімізуючи час між проблемою і рішенням.

Тож кадрові зміни в структурі, яка ще перебуває на етапі становлення — це не питання одного прізвища. Це питання підходу і глобальної стратегії. Модель управління, яка вже запущена і перевірена війною, потребує стабільності. Різкі рухи на цьому етапі завжди несуть ризики для темпів розвитку, координації підрозділів і цілісності управлінської вертикалі.

І окремо. Будь-які внутрішні інтриги чи політичні ігри під час війни — це прямий ризик втрати цінних фахівців. Держава не може дозволити собі розпорошення досвіду людей, які створювали бойові структури з нуля і забезпечували їхню ефективність у найважчих умовах. Україна повинна зберігати професіоналів, а не втрачати їх через небойові чинники та амбіції окремих людей.

Тож, сподіваємось, штурмові війська будуть працювати у стабільності. І єдине, що їх хвилюватиме — це кількість ворогів, які вони знищуватимуть щодня для захисту країни.

Джерело