Цієї ночі росія знову била не по військових об’єктах

Це війна не лише за території. 
Це війна проти нормального життя. Проти життя як такого… Я знаю, як це відчувається, коли після вибухів першою думкою є не збитки, а просте: чи всі живі. І коли полегшення приходить лише зранку, разом із новинами, що люди встигли в укриття. 

Саме в такі моменти особливо гостро бачиш головне:  Україна тримається не на бетоні й не на залізі. Вона тримається на людях. 

На пожежниках і працівниках ДСНС, які долають наслідки страшних пожеж. На енергетиках, які виходять на роботу після обстрілів.  На залізничниках, які запускають рух, тільки-но це стає можливим.  На рятувальниках і пожежниках, які працюють там, де ще гаряче.  На бізнесі, який не здається, навіть коли руйнують склади й виробництва. І продовжує сплачувати мільярди податків до бюджету своєї країни. Аби вона жила.  

І найперше — на мільйонах українців, які підтримують одне одного тихо, без пафосу, по-справжньому. 

 росія хоче нашої втоми.  Хоче страху.  Хоче зламати нас економічно і психологічно, коли не може зробити це на полі бою. 

Але щоразу після таких атак ми бачимо інше. Ми бачимо витримку.  Ми бачимо гідність.  Ми бачимо країну, яка не розсипається, навіть коли по ній щоденно б’ють шахедами і ракетами. 

Дякую кожному українцеві за цю силу. За підтримку. За солідарність. За віру одне в одного. Саме вона — наша справжня енергія. І саме вона тримає і веде нас у цей час.

Джерело