Я не бачу змін - я бачу перетасування кадрів, перетасування карт

Якщо в тебе на руках погані карти, то як ти їх не тасуй, вони кращими не стануть. Саме це ми зараз і спостерігаємо: хаотичні, нервові кадрові рухи, які виглядають не як продуманий план, а як спроба втримати те, що вже почало розвалюватися. Це не управління — це реакція на обвал.

Усе це означає лише одне: система державного управління тріщить. Вона більше не працює як цілісний механізм, і її намагаються зшити на ходу. В економіці для цього є дуже точний термін — ловля ножів, які падають. Саме цим зараз і займається Володимир Зеленський. Але ловля падаючих ножів не зупиняє падіння — вона лише наближає момент, коли хтось обов’язково поріжеться.

Окремий і дуже показовий момент — Денис Шмигаль. Йому пропонують посаду міністра енергетики — і він відмовляється. І це не про примхи чи втому. Це про розуміння відповідальності. Бо схема в енергетиці не змінилася. Міняються прізвища, але логіка, зобов’язання і ризики залишаються тими самими. І так звана «двушка на москву»  продовжує летіти.

Це вже не історія про окремі кадрові рішення. Це історія про систему, яка будувалася як система повного ручного контролю, але перестала працювати в той момент, коли цей контроль почав сипатися. І тепер навіть ті, хто ще вчора був її частиною, починають від неї дистанціюватися.

В українській історії ми це вже бачили. Перед втечею віктора януковича відбувалося рівно те саме: масові кадрові перестановки, пересаджування людей, імітація управління замість реального контролю. Коли система доходить до цього етапу, вона вже фактично обвалилася — просто ще не впала остаточно.

Тому питання сьогодні вже не в тому, кого і куди призначать завтра. І навіть не в тому, як довго триватиме ця імітація руху. Питання лише в тому, коли система остаточно завалиться, і хто першим спробує зійти з корабля. І найважливіше — чи відповідатимуть усі після того, як цей обвал станеться.

Бо він станеться. Це вже лише питання часу.

Джерело