П’ять стадій прийняття вікових змін зору

 1. Заперечення

Я щиро вважала, що виробники дитячого харчування — сатаністи й вороги українського народу. Бо коли народилась двійня, я реально думала, що це вони друкують інструкції шрифтом 0.0003 калібру. Всесвітня змова, не інакше.

2. Гнів

Я почала фотографувати все на телефон і збільшувати — метод підглянула у чоловіка.

Він трохи старший, процес у нього почався раніше, тому я вважала це генетичною зрадою.

Потім я вже конфліктувала з чоловіком за його окуляри. Як у класичному серіалі:

— Де мої окуляри?

— Ти їх забрала!

— Ти їх заховав!

— Та це мої взагалі-то!!

3. Торг

Я сіла в машину, поїхала перевіряти зір і вимагала від лікаря поставити мені страшний діагноз і терміново робити операцію.

“Рятуйте, доктор, я сліпну!”

Лікар спокійно:

— Це вікові зміни.

Я: ЯКІ, БЛІН, ВІКОВІ, В МЕНЕ ВДОМА ДВОЄ ОДНОРІЧНИХ ДІТЕЙ, МЕНІ 25 В ДУШІ!

Пішла до іншого лікаря. Той після моєї трагічної історії спитав:

— Коли ви останній раз дивилися в паспорт?

Я: Поки ви не зробите мені операцію — я не зможу в нього подивитись! (Логіка рівня богині).

І він теж прочитав лекцію про вікові зміни.

І теж виписав окуляри.

Я принципово з ним не погодилась і пішла.

Гордо. З підборіддям, піднятим у саме небо.

4. Депресія

Але час ішов. Зір падав. Конфлікти за окуляри посилювались. Я зрозуміла, що пора…

І поїхала замовляти перші окуляри.

Єдина умова:

“Щоб не бути схожою на Юлію Володимирівну”.

(Це офіційна умова, так і запишіть в історію офтальмології.)

Потім я їх соромилась. Потім носила тільки вдома.

Потім почала помічати, що я — всюди в окулярах, бо так просто зручніше.

5. Прийняття

Наступний етап — контактні лінзи.

Ой, то була трагедія…Як я їх вчилась вставляти та знімати : Плакала, кололась, боялась — але продовжувала їсти кактус. Бо хотіла бачити.

І хотіла не виглядати як училка хімії з 90-х.

І так кожні 3–6 місяців я приходила до лікаря з фразою:

— Ну, зробіть мені лазерну корекцію!

Лікар:

— У вас зір змінюється, процес триває. Лазер не допоможе.

— Коли приходити?

— 55–60 років — на заміну кришталика.

— …Мені погано стало.

Ну і так живу. День — у лінзах. Вечір — в окулярах.

Зате пилу й бруду в домі не бачу. Хоча… ні.

Бачу. Але вже не так боляче.

Джерело