Перепустка у світ старших чи «гнила» звичка?

Не раз чую, особливо якщо йду повз школу, як між собою на вулиці спілкуються підлітки. Деколи волосся стає дибки, бо там нема слів – суцільні матюки! Точніше, є кілька слів, що зв’язують між собою ці гидкі словечка...

Кілька днів тому йшла за групкою дівчаток, які спілкувалися між собою і голосно реготали – щось обговорювали. Стильно одягнуті, на вигляд учениці 7-8-го класу. А матюкалися так голосно і такими гидкими словами, наче навмисно привертали до себе увагу... Дехто з перехожих оглядався з німим докором.

Для багатьох підлітків лайка – це ніби перепустка у світ старших. Якщо він вигукне на всю вулицю щось нецензурне, «брудне» – автоматично стає дорослим. Мабуть, підліткам здається, що так вони виглядають впевненими, незалежними і дуже «крутими»...

Чи ми колись матюкалися? Звісно. Але робили це не на вулиці, де зазвичай море народу, не у транспорті і не біля школи. Може, боялися: а раптом вчителька почує і розповість батькам? А може, ми тоді просто не поспішали з тією “перепусткою” у світ старших?

Так, мова – живий організм. Змінюється так само, як змінюються покоління. Так, у кожного є право на самовираження. Але хіба матюки – це самовираження? Матюки несуть емоцію – це факт. Але що це за емоція, коли її використовуєш у кожному реченні? Це вже не вибух почуттів – це бруд, який розливається довкола. І найгірше, коли це чують молодші діти...

Хтось скаже: виростуть і стануть мудрішими. Головне – не забороняти. Не кричати у відповідь... Можливо. Але говорити і пояснювати треба! А також давати приклад. Бо діти дуже чітко зчитують, що “в темі”, а що – соромно. І якщо бодай почнуть відчувати, що матюк – це не “круто”, а дешево й огидно, то, може, наступне покоління матюкатиметься менше...