Мир за 24 хвилини

Дональд Трамп вважав, що у керівництва росії є достатньо здорового глузду, а у керівництва України достатньо доброї волі, щоб швидко
припинити війну, яка забрала життя десятків тисяч людей.

Суть проблеми така: захопивши у 2014 році Крим, росія загарбала
разом з ним величезні родовища газу, які знаходяться у прибрежних
водах Криму у межах 200 мильної економічної зони.

Для того, щоб ця 200 мильна зона вважалася акваторією росії, вона приєднала Крим до росії на законодавчому рівні.

Абхазія та Південна Осетія, окуповані 2008 року,  досі не мають такої “честі”, бо там немає родовищ газу. Орієнтовна вартість газу у захоплених росією морських родовищах Криму
перебільшує 5 трильйонів доларів. Щоб росія не могла перетворити цей газ у живі гроші, президент США Барак Обама заборонив у 2014
році американським компаніям брати участь у видобуванні кримського газу. У цьому і полягала суть американських санкцій. У
самої росії немає технологій для видобування газу на такій глибині моря.

З того часу росія прагнула примусити Україну визнати Крим російським і тим відкрити шлях для зняття американських санкцій. Це дало б змогу запросити консорціум західних компаній для видобування вкраденого газу. Правителі кремля поклали би у свою кишеню, без жодних інвестицій, щонайменше 3,5 трильйона доларів з тих 5 трильйонів, що вартує газ Криму. Решту заробили б нафтогазові компанії, яким байдуже від росії чи України отримають дозвіл на видобування. Вкравши такі величезні ресурси, кремлівські правителі могли б наступне десятиліття похвалятися перед усім світом, що є найрозумнішими та найчеснішими правителями.

Тоді б навіть дмитро медведєв не сказав би бідним африканським урядам Руанди та Бурунді  ”Грошей немає, але ви тримайтесь!”. А 
подарував би їм по барбарисці на знак щедрості.

Україна відмовилася визнавати Крим російським, тому росія почала підготовку до великої війни з метою примусити Україну відмовитися від 5 трильйонів доларів. Заодно росія хотіла захопити і найбільше родовище газу на суходолі України, що має назву Юзівське та розташоване між Краматорськом у Донецькій області та Ізюмом у
Харківський.

Саме тому, в 2014 році російський злочинець Гіркін висадився у Слов'янську, поряд з Краматорськом, щоб захопити Юзівське
родовище. Тоді це не вдалося, як і не вдалося зробити це після трьох з половиною років повномасштабної війни. Краматорськ, і відповідно, Юзівське родовище газу, перебуває під контролем збройних сил України.

Здавалося б, Дональду Трампу неважко було б сказати путіну: “Дивись, Вальдемаре, ти не зміг за 11 років, включно з 3, 5 роками повномасштабної військової агресії, примусити Україну визнати кримський газ твоїм.
За таких обставин я не можу зняти заборону на видобування там газу для американських компаній, бо тоді Конгрес США оголосить мені  імпічмент. Але я можу спробувати намовити Зеленського погодитися на поділ того клятого газу. Давай поділимо його у пропорції 33% тобі, 33% Україні та 34% консорціуму нафтогазових компаній, що будуть нести всі витрати і
розробляти ці родовища. Таке рішення дозволить тобі вийти з війни неушкодженим, бо це означає, що з тих 5 трильйонів доларів вартості кримського газу, росія отримає більше як півтора трильйони доларів. Це набагато більше, ніж ти витратив на війну. Тому зможеш відносно безболісно повернути воєнізовану російську економіку назад до випуску мирної продукції. Україна отримає таку ж суму і це покриє витрати на відновлення її зруйнованих міст. Європа привітає таке рішення, оскільки купить той кримський газ, в якому має потребу. Це відкриє тобі дорогу до поліпшення стосунків з Європою. І все це ми з тобою зробимо, не порушуючи міжнародного права. Якщо відмовишся від цієї пропозиції, то ти ризикуєш дезінтеграцією росії, бо рано чи пізно населення, невдоволене зменшенням своєї купівельної спроможності, вийде на вулиці. А для такої багатонаціональної країни, як твоя росія, де різні етноси проживають компактними громадами, це прямий шлях до утворення
національних держав. Це хороша пропозиція, на яку Україна погодиться виключно заради доброго ставлення до мене, Дональда
Трампа. І я хочу,щоби і ти зробив це заради мене.”

Така розмова дійсно би тягнула на Нобелівську премію миру. Але в Трампа, крім бажання Нобелівської премії, є прямі обов'язки президента захищати інтереси США. Тому у першу чергу він домовляється з путіним про відновлення роботи нафтової компанії Ексон на Сахаліні, де вона заробляє видобутком газу з подальшим його продажем Японії. Він також зацікавлений у співпраці американських компаній з росією у прокладанні нових, більш коротких шляхів транспортування
вантажів у Арктиці і розробку там корисних копалин. І путін, користуючись розумінням обов'язків Трампа, як президента США, каже: ”Дональде, що тебе обходить інтерес України?
Я тобі даю, те що ти хочеш, а ти не втручайся у мою війну з Україною. Тоді я сам в них заберу і увесь кримський газ і газ Юзівського родовища”.

Ось чому президенту Трампу не вдалося завершити війну за 24 години. Але оскільки причини війни не змінилися, то її можна завершити за 24 хвилини. З них двадцять хвилин піде на розмову між президентами воюючих держав. І ще чотири хвилини потрібно маші захаровій, речнику російського мзс, щоби розповісти, як важко працював міністр лавров, готуючи цю розмову президентів. До речі, немає потреби кудись їхати на переговори: їх можна провести і телефоном.

У цих переговорах президент України, майже слово в слово може передати Нобелівську пропозицію, яку мав би висунути президент
Трамп. І тільки у кінці пропозиції наголосити, що Україна буде себе боронити стільки, скільки потрібно, заради справедливого миру.
Як знадобиться, то й наступні 100 років.
Чи погодиться на таку пропозицію росія?
Під загрозою дезінтеграції, точно погодиться. І чекати на усвідомлення у кремлі цієї загрози вже недовго. Щодо  пристрастей навколо гарантій безпеки Україні в обмін на суверенні українські території, то це дорога у нікуди.

Ні в 1939 році “залізні” гарантії Франції та Британії не врятували Польщу від тотальної окупації гітлерівською Німеччиною, ні
Будапештський меморандум 1994 року, де стоять підписи усіх великих держав світу, не врятував Україну від окупації Криму і подальшої
агресії росії. То чому нові обіцянки врятують Україну від агресора, який отримав територіальну винагороду за свою агресію?

Не це слід обговорювати, а прискорення процесу дезінтеграції росії у разі її відмови від запропонованого миру. Для цього існує ще багато економічних важелів, не задіяних у
попередніх санкціях США та Європи. Порозуміння у цьому питанні між урядом США та Європейським Союзом ще цілком можливе і може бути надзвичайно дієвим.