Так буває, що ти тримаєшся, тримаєшся, тримаєшся, а потім скочуєшся у чорну яму

Або допис. Де інтелектуал і людина зі статками пише: у мене немає людей - або йдіть у мій підрозділ, або допоможіть! І ще пише: 6 екофлоу треба вже. Все інше ви не зможете купити. Все інше я випрошую зі слізьми у Міноборони. Я втомився. Я пішов у 2014 і пішов у 2022.

Або повідомлення, що знову черговий круглий стіл, конференція з відновлення, черговий потужний план потужної перемоги. Без 90 відсотків цих подій країна точно може прожити. Тим більше зараз.

Потім повідомлення DeepState: мінус 31.3 км² за день. За червень 2025 року окуповано близько 556 квадратних кілометрів. Найбільший місячний показник цього року…

А потім ти читаєш, бачиш і розумієш, що поряд люди, які тримаються і тримають. Кожного ранку, попри безсоння і нічні страхи, йдуть на роботу.

І ось ця дівчинка з червоними очима і трохи заморочена, що робить тобі каву і питає: без цукру і не міцну, нічого не змінилось?

І працівниця з податкової, якій ти широко посміхаєшся, а вона раптом каже: у мене немає сил, я всю ніч не спала, сиділа з дитиною у підвалі.

І дівчина на Новій пошті зупиняється на хвильку, підводить очі і вибачається перед чергою: у мене велике відправлення, але я швидко все зроблю, сьогодні я тут одна.

І комбайнер, який за 10 кілометрів від лінії розмежування збирає зерно. Напарник його знімає на відео і коментує, сміючись, за кадром: де ви ще бачили таких ненормальних?

«Ото як стихне, я пораюсь на городі, бо картопля не чекає і помідори треба полити», - жінку знімає хтось для ТікТоку. Сумщина. Шалені обстріли. Помідори треба полити…

І твоє чорне провалля зменшується, затягується. І ти вже нікуди не летиш.

Бо треба жити далі. Бо ми всі нормальні.

І хочеться обійняти кожного і кожну, хто тут. Поряд. І точно розуміє, про що я пишу.

Коли вже здається все, шукайте людину поруч.

Джерело