Продаж душі дияволу є збитковою інвестицією для адміністрації президента Трампа

Пан Миран у цій інструкції виголошує, що існуюча світова система торгівлі є невигідною для США, її можна змінити на користь США за
рахунок торгівельних партнерів. Інші країни країни, а не американські платники податків, заплатять за неспроможність американського
уряду жити у межах тих коштів, які уряд здатний збирати протягом року.

Жити краще, ніж дозволяють наявні ресурси, хотів і знаменитий доктор Фауст. За це погодився продати душу дияволу.

Стівен Миран стверджує, що збільшення тарифів на всіх торгівельних партнерів США призведе до збільшення доходів уряду США без негативних наслідків для американської економіки.  У слабкій надії вплинути на хід думок Головного економічного радника президента США, спробуємо висунути тезу, що продаж душі дияволу не компенсується збільшенням надходжень до бюджету США. Тобто це є низько дохідною, або навіть збитковою інвестицією.

США хочуть прив'язати надання гарантій безпеки іноземним країнам до їхніх зобов'язань купувати облігації уряду США. Тобто кредитувати уряд США у обмін на надання гарантій безпеки.

Саме таку ідею висуває Стівен Миран у своїй “Інструкції користувача”. Але ця прив'язка гарантій безпеки до пільгового кредитування потреб американського уряду неминуче веде до продажу душі дияволу. І ось чому.
Для того, щоб продати комусь гарантії безпеки проти нападу агресора, треба, щоб цей агресор (диявол) насправді існував, і щоб його усі боялися. Бо якщо немає у світі цього диявола, то навіщо іншим урядам купляти низькодохідні облігації уряду США, які втратили вищий рівень довіри вже в усіх трьох світових рейтингових оцінювачів облігацій?

Хто має найкращі шанси у кастингу на роль диявола? У першу чергу росія, а також Північна Корея, Іран і до меншої степені Китай, який за останні 100 років не мав досвіду нападу на своїх сусідів.

Отже, роль головного диявола отримає росія. Без цього диявола США не зможуть фінансувати свій борг у такий спосіб, який пропонує пан Миран. І направду, якщо не боятися цього диявола, то купляти низько дохідні американські облігації замість більш дохідних інвестицій ніхто не стане. Тому не дивно, що адміністрація Трампа припиняє поставки зброї Україні: їй потрібна перемога росії, щоб вона була ще більш диявольським дияволом. Звичайно, така поведінка є ганьбою для американського народу, але ця адміністрація бажає продовжити карнавал, на який бракує коштів, за будь-яку ціну.
І якщо уряд США має потребу в існуванні такого диявола, щоб фінансувати виплату усе зростаючого боргу США, то цей диявол буде висувати усе більші вимоги. Крім чистої
американської душі вимагатиме територію України, і з кожним днем ці апетити зростатимуть.

Саме через боязнь диявола, уряди держав по цілому світу змушені будуть купляти американські облігації за планом пана Мирана. При тому погашення цих облігацій планується рівно через 100 років. Продаж 100-річних облігацій пана Стівена допоможе американському урядові не більше, ніж продаж на початку 16 століття індульгенцій Папою Римським Левом Десятим. За допомогою індульгенцій Папа Лев Десятий хотів залатати діри у бюджеті Ватикану, бо не бачив як у інший спосіб покрити нестачу бюджетних коштів. 

Звісно, Папа Лев Десятий, як і доктор Фауст, хотів, щоб усе було якнайкраще, і саме за наявність цих благих намірів обидва були врешті-решт прийняті до Раю.

Нагадаємо, індульгенція - це відпущення гріхів за гроші. Причому відпускаються як вже скоєні гріхи, так і майбутні. Цей продаж індульгенцій для підтримки роскішного життя при дворі Джованні Медічі-Орсіні, який прийняв ім'я Папи Лева Десятого, дорого обійшовся Ватикану. Він втратив майже усі землі, якими володів у Німеччині, на користь німецьких князів, які підтримали Мартіна Лютера, проповідника
скромного способу життя.

Нинішній бунт проти економічної політики американського уряду теж почнеться у Німеччині. Німеччина, на відміну від інших країн, вийшла зі світової фінансової кризи 2008 року без боргів. Втім, через політику заохочення російського диявола урядом Трампа, Німеччина змушена була теж вдатися до запозичень, прийнявши законодавство, яке дозволяє витрачати на потреби безпеки та оборони Німеччини запозичені кошти.

І не для того Німеччина готова зануритися у борги, щоби годувати американський уряд, купуючи столітні облігації. А для того, щоб захист від диявола взяти у власні руки.

У цьому контексті Німеччина стає головним союзником України.  Принаймні до кінця каденції президента Трампа. Німеччина має негативний досвід спілкування з американським урядом. Під кінець Першої світової війни у 1918 році, Німеччина
довірилася обіцянкам президента Вудро Вильсона, які містилися у його програмі з 14 пунктів. Замість цього отримала наступного року паризький “мир”, який не мав нічого спільного з обіцянками американського президента і був для Німеччини гіршим за війну.

Україна теж отримала обіцянки Будапештського меморандуму, який
проголошував недоторканність українських кордонів. Зараз пан Віткофф, представник президента США Трампа і брат Люцифера за
сумісництвом, закликає Україну відмовитися від своїх кордонів.

Президенту Клінтону соромно за ці вимоги, і тому він просив вибачення в українського народу, за те що спокушав Україну до
підписання Будапештського меморандуму, у 1994 році, як Змій спокушав Єву. Цей сумний досвід спілкування з американськими урядами як в Німеччини, так і в України, вчить, що слід покладатися на власні сили і не довіряти обіцянкам. Наразі союз України з Німеччиною, за підтримки інших європейських
урядів, є запорукою звільнення окупованих агресором територій. А також запорукою лікування диявола від особливо шкідливих звичок.

Повертаючись до “Інструкції” пана Мирана, вона
викликає несприйняття у мислячої частини великого американського бізнесу. Найавторитетніший інвестор Воррен Баффет зневажливо висловився про ідеї статті Стівена Мирона, хоча і не послався прямо
на цю статтю. Розчарувався у політиці адміністрації Трампа і його союзник - найбагатша людина світу- Ілон Маск.
Він дійшов думки, що виходом з боргової скрути, в якій опинилися США, міг би бути митний союз двох найбільших ринків світу: США та Європейського союзу. Цей митний союз створив би ідеальні умови для чесної конкуренції як американських, так і європейських компаній. І надав би цьому
об'єднанню міць диктувати умови Китаю, який використовує монополію влади для створення конкурентних переваг на цих ринках.
Оскільки без доступу на ці два ринки китайська економіка просто не зможе існувати, скоординована позиція цих двох ринків щодо Китаю, змусила би і його уряд дотримуватися загальних правил гри. Ми не маємо ніяких упереджень проти китайського уряду, лише
хочемо наголосити, що монополія влади такого великого експортера, як Китай створює проблему для світової торгівлі, на яку звернув увагу ще міністр фінансів США в уряді президента Рузвельта - Генрі Моргентау у 1945 році.

Пояснюючи, як монополія влади у Німеччині призводила до негативних наслідків у світовій торгівлі, пан Моргентау зауважував:

«При нацистах німецькі ділові активи за кордоном ніколи не вважалися приватною власністю, а вважалися зброєю економічної агресії політичного втручання або військових приготувань німецької держави. Держава вирішувала який бізнес його громадяни можуть вести за кордоном. Одна частина підприємців буде працювати з великими втратами, що покриваються за рахунок внутрішніх субсидій, щоб поставити економіку іноземної держави під вплив Німеччини. Інша частина отримає наказ використовувати свої кошти для пропаганди шпигунства,  саботажу, підкупу або будь-якої іншої форми політичного проникнення». 

У жодному разі не збираємося прирівнювати комуністичний Китай до нацистської Німеччини. Лише наголошуємо, чого можуть бояться країни з незалежними гілками влади у торгівлі з партнером, у якого є повна монополія на владу. Решта гравців світового ринку теж були б змушені приводити свої економіки до єдиних для всіх правил гри. Тоді між усіма гравцями світового ринку могли бути розроблені рекомендації щодо дефіцитів бюджетів, максимальних боргів щодо ВВП, недопущення валютних війн та найкращих практик для боротьби з інфляцією та безробіттям. Зокрема були б узгоджені шляхи зменшення боргу уряду США до прийнятного рівня в атмосфері найбільшого сприяння цій меті з боку усіх учасників світової торгівлі.

Боргові кризи навіть меншої сили, ніж нинішня, зазвичай призводять до падіння курсу валюти, а також падіння реальної відсоткової ставки, тобто номінальної ставки з врахуванням інфляції.

Так буде і цього разу, власне, воно вже відбувається. А запропоновані в “Інструкції” паном Мираном заходи не лікують справжню хворобу, якою є хронічний дефіцит бюджету США. Продажем душі дияволу ця хвороба точно не лікується.