Чи побачимо ми реальні переговори найближчим часом?

Цікаво спостерігати, як змінюється риторика кремля. Якщо раніше путін ставив під сумнів лише легітимність українського президента, то тепер, видається, в його уявленні в Україні взагалі немає жодної влади.

Спробуємо розібратися, що за цим стоїть.

Почнемо з очевидного: жодне “зовнішнє управління ООН” в Україні ніхто серйозно не розглядатиме — ані українці, ані американці, ані, правду кажучи, самі росіяни. Це радше реакція на заяву Зеленського, в якій він назвав путіна старим, сказав, що той “скоро помре”, а він сам, Зеленський, “ще довго протримається”. Ба більше — він навіть заявив про готовність до діалогу з путіним. Відповідь останнього була цілком у стилі підворітні: “Хто ти такий, щоб я з тобою говорив” і “побачимо, хто кого переживе”. Тобто звичайний словесний пінг-понг — без змісту й без наслідків.

Щодо переговорів. Зараз ми лише на етапі озвучення початкових позицій. Це нормальна фаза будь-якої переговорної тактики: на старті зазвичай звучать максимально жорсткі, подекуди абсолютно нереалістичні умови. Це потрібно, щоб у разі початку справжнього діалогу було від чого відступити в межах компромісів.

Саме тому росія сьогодні вимагає не лише українські території, а й припинення повноважень усіх українських органів влади на всій території країни — мовляв, це одна з умов для початку переговорів. Але якщо до реального діалогу таки дійде (а переговори їм справді потрібні, про що вже неодноразово йшлося), їм буде від чого відмовлятися.

До речі, вигадана історія про “оточення українських військ у Курській області” — це також частина переговорної гри. путін буцімто вже пішов на поступку, “дозволивши” українським військовим залишити неіснуюче оточення. Такі маневри — лише елемент формування майбутньої позиції для торгів.

Чи побачимо ми реальні переговори найближчим часом? Навряд. Очевидно, що до завершення так званої “курської операції” путін спробує перекинути звільнені війська на інші ділянки фронту. За приблизними оцінками, цього ресурсу вистачить ще на 3–4 місяці війни в нинішньому темпі. І саме в цей період путін намагатиметься або прорвати українську оборону й змусити нас до капітуляції, або сформувати для себе вигіднішу переговорну позицію.

Тому до середини літа жодного реального переговорного процесу чекати не варто. Лише нескінченні публічні озвучення позицій, які нічого не вирішують.

Наше завдання — не сприймати всерйоз інформаційні вкиди, навчитися відрізняти блеф від реальних загроз і зберігати фокус там, де це справді потрібно. Бо реальних загроз, на жаль, і без того вистачає.

Джерело