Черга у театр — духопідйомний сигнал: Україна — переможе у цій війні!

Люблю раз на тиждень прогулятися центром Львова. З початку великої війни така прогулянка для мене певна медитація, спосіб «переключитися», відволіктися від новин про війну… Спеціального маршруту не обираю. Йду помаленьку центром міста, слухаю музику у навушниках, і роздивляюся все, що діється навколо… По дорозі купую каву. Особливо цікаво гуляти містом, коли на вулиці починає темніти, тоді можна позаглядати у вітрини магазинів або роздивитися інтер’єр кав’ярень…

У вівторок ввечері мала такий променад центром Львова. Звернула увагу, що місто уже готується до різдвяних свят. Деякі крамниці та кафе прикрашають ялинками. На площі Генерала Григоренка дівчата розпаковували ялинкові гілки, обговорювали, як їх прикрасити. Навіть уявила, як вони святково пахнуть… На вулиці Краківській побачила зроблену з гілок оригінальну ялинку, з прикрасами, яку облаштували на куті будинку. Якісь жінки фотографувалися, голосно щось обговорювали.

Зазвичай, йду у сторону ринку «Добробут» (уже колишнього ринку), але цього разу пішла біля театру ім. Марії Заньковецької. Біля театру було багато світла, люди йшли у театр… Подумала, треба й собі піти на якусь виставу.

На вулиці вже добряче потемніло, я трохи втомилася, переходжу дорогу біля Оперного театру, і очам не вірю: до входу в театр вишикувалась величезна «колєйка». Підходжу до входу, ще раз вдивляюся, так, люди стоять у довжелезній черзі, щоб потрапити на виставу! Йду вздовж черги, а вона не закінчується! З метрів сто! Витягаю з кишені телефон і починаю знімати відео… Від побаченого мені аж дух перехопило. Відчула якесь піднесення, приплив сили, енергії, натхнення. Направду духопідйомне видовище!

У черзі було багато молоді… Чесно кажучи, вересневий обстріл Львова «підкосив» багатьох львів’ян, та й щоденні трагічні новини відбирають життєві сили. Люди морально виснажені війною, але морально не зламані, як того прагне наш лютий ворог. Ця черга у театр показала, що війна українців не зламала, не загнала у депресію, зрештою, не залякала. Я запитала у жінки, яка стояла у черзі, яка сьогодні буде вистава? «Гуцулка Ксеня!» — відповіла з усмішкою.

Старші люди добре пам’ятають тотальний дефіцит у радянський час, щоб щось купити, байдуже що це, треба було вистояти у довжелезній черзі. Я зафіксувала у пам’яті спогад з дитинства: стою у черзі за сметаною, у руках тримаю скляну банку. Відчуваю страшенні душевні муки від цього стояння у цій черзі…

А тут, попри війну, черга у театр! Все-таки як кардинально змінилися цінності! І ця черга справді стала для мене цим променем світла. Щось подібне я відчувала, коли у листопаді 2022 року хтось запостив у Фейсбуці фотографію: на підземній парковці дівчина робила манікюр клієнтці під настільною лампою.

У жовтні 2022 року росіяни почали масово обстрілювати енергетичну інфраструктуру України. Але українські жінки навіть у блекаут були з манікюром!

Ця черга у театр для мене стала як певний символізм: Україна неодмінно переможе у цій страшній війні! Бо такий чудовий народ неможливо перемогти!

Коли прийшла додому, прочитала в Інтернеті про виставу — мюзикл «Гуцулка Ксеня». Виявляється, у ній дивовижне поєднання сучасних технологій з народною автентикою. Події у виставі розгортаються навколо українських емігрантів, що прибувають до Ворохти із США в пошуках нареченої для молодого парубка. Хлопець отримає мільйон доларів, якщо одружиться зі «свідомою українкою» (так заповідав батько).

Коли я запостила відео, яке зняла біля театру, мої «фейсбучні» друзі написали, що в Оперному на усіх виставах аншлаги. А у Києві такий аншлаг вже майже рік на «Конотопську відьму». Вже біжу за квитками…