путін послав Китай. Вдруге за тиждень
В Ханої путін розговорився і вдруге за тиждень (перший раз перед форумом у Швейцарії) чітко проартикулював, що ні на які мирні плани, крім власних ультиматумів, не піде. Я вже писав раніше, що головний реципієнт першої заяви — Китай. путін боїться, що його можуть змусити сідати за стіл переговорів. І змусити його, теоретично, може лише товариш Сі. Зараз він повторив це вдруге
Передумови
1. путін може зараз послати Китай, бо він закупив достатньо обладнання для продовження війни. І при цьому, він свято вірить, що Китай не зможе відмовитися від його нафти.
2. Візит в КНДР — це крім всього іншого, демонстрація Заходу, що він може посилати всю стару систему світопорядку і йому за це нічого не буде. Але, посилаючи Китай, він демонструє Заходу, що також він може розвернутися на 180 градусів від Китаю, якщо його покличуть на переговори. І головне, він може ніби-то стати гарантом недоторканності для ще десятка країн.
3. Все вищесказане говорить, що путін реально знаходиться в складному психологічному стані на фоні тотальної перемоги над власними елітами і, як мені здається, на фоні того, що в нього реально здають нерви (він не звик так довго чекати).
Перспективи
1. путін з якихось причин (я вважаю, перш за все психологічних чи навіть психіатричних) втрачає терпець і хоче прискорити процеси. Але будучи по своїй натурі боягузом, він весь час залишає собі крок до відступу. Існує висока ймовірність, що ми зараз увійдемо в фазу підняття ставок. Правда, в нього нема цих ставок. Точніше є дві: тотальна мобілізація і ядерна зброя. Обох цих опцій він боїться, але сам себе до них підштовхує, заганяючи себе в ситуацію, коли він сам не матиме варіантів крім найгірших.
2. Розрахунок путіна полягає в тому, що хтось один: або американці або китайці перші прийдуть його «заспокоювати» і тут він почне торгуватися з ними і знову всіх переможе.
Висновок
Ситуація стає складнішою для нас, бо вмішався фактор реального психологічного зриву путіна. Сподіваюся, це не залишиться непоміченим в головних столицях.
