Неядерної «ескалації» у Вашингтоні теж бояться…

Ні, справа зовсім не безнадійна. Деякі наші партнери, члени НАТО Велика Британія і Швеція, дозвіл на застосування по цілях у росії зброї, яку вони передали Україні, уже дали, за що ми їм безмежно вдячні. Інші наші партнери, зокрема Польща, Литва, Естонія, Нідерланди, також визнають право України бити по ці­лях у росії західною зброєю і активно закликають визнати це інші країни-члени Північноатлантичного альянсу. За таку позицію та­кож щиро дякуємо. Зрештою, дати Україні таке право закликала днями Парламентська асамблея НАТО.

Але, попри певний прогрес, зі слушними аргументами Києва у цьому питанні погоджуються не всі наші західні партнери.

Чи не найгучніше свої побоювання висловлює федеральний канцлер Німеччини Олаф Шольц. Своє категоричне «ні» застосу­ванню Україною німецької зброї по цілях на території рф Шольц пояснює, зокрема, тим, що такий дозвіл Берліна відкрив би шлях «до великої війни». Очевидно, війну росії з Україною канцлер досі вважає війною «маленькою», а під «великою» має на увазі гіпоте­тичну війну росії з НАТО…

Попри оптимістичну для нас київську заяву держсекретаря США Тоні Блінкена (мовляв, застосування Україною американ­ської зброї по території рф не заохочуємо, але вирішувати, як во­ювати, українці повинні самі), офіційний Вашингтон також досі не «роздуплився». Дискусія щодо надання Україні «валити» по цілях у рф далекобійними американськими ракетами триває і в Кон­гресі, і в Білому домі… Але позитивного результату надалі немає.

Абсурдну нерішучість Олафа Шольца й Джо Байдена у нас за­звичай пояснюють їхнім страхом ядерної війни. Мовляв, путін і медведєв лякають Байдена й Шольца ядерною «ескалацією», і ті лякаються… Але чи саме її бояться лідери Німеччини й США? Може, бачать у кремля іншу «дубину», яку той може застосувати?

Тією «дубиною» цілком може стати не ядерна, а неядерна (конвенційна) російська загроза. Ось дивіться: як вважає екскомандувач Сухопутних військ США в Європі генерал Бен Годжес, якщо росія атакує одну з держав НАТО, то на допомогу союзни­ків по Альянсу тій доведеться чекати не менш… ніж два тижні. Ні, звісно, якщо війська союзників (ідеться, очевидно, насамперед про американські) були би перекинуті до кордону з атакованою рф країною заздалегідь, то допомога прийшла би набагато ра­ніше. Але діяти на випередження Вашингтон остерігається (при­наймні наразі), знову ж таки, через страх імовірної «ескалації»… Виходить таке собі замкнене коло.

До речі, коли говоримо про ймовірний напад рф на одну з дер­жав НАТО, то це зовсім не обов’язково масштабна атака танко­вими колонами, на кшталт нападу на Україну в лютому 2022-го. Це може бути, скажімо, захоплення якогось невеличкого шматка території певної держави НАТО. Наприклад, у Естонії, якраз на кордоні з росією, є місто Нарва. Там багато російськомовних, се­ред яких є й прихильники путіна. І кремль може вирішити їх «за­хистити»…

Припустімо, росіяни захопили Нарву. Що в такій ситуації ро­бити НАТО? Його лідери неодноразово заявляли про свою го­товність «захищати кожен сантиметр території» Альянсу. Зна­чить, Нарву треба відвойовувати. Але це — ризик наразитися на масштабну війну в Європі. Підозрюю, що Шольц і схожі на нього європейські політики про таку війну навіть подумати бояться… А якщо не воювати? Ну, подумаєш, якась маленька Нарва. Може, якось само «розсмокчеться»… Таке рішення НАТО означало б його фактичний кінець. Бо такий розвиток подій довів би, що «парасолька» Альянсу, яка теоретично має захищати кожного її члена, не працює.

Обидва варіанти — дуже погані. Саме тому, можливо, у Ва­шингтоні й Берліні роблять зараз усе можливе, аби не «спровоку­вати» путіна. Тобто не дати йому приводу до неядерного нападу на одну з країн-членів НАТО… Без сумніву, така логіка — глибоко помилкова. Якщо путін відчуває, що його бояться, він не зупи­ниться, а точно піде далі. Але саме такою логікою, не виключено, керуються у Берліні й Вашингтоні, коли вперто відмовляються дозволити Україні уражати з наданої ними зброї цілі на території росії…