Політичні ревнощі обнулили дипломатію
Прості рішення
У популістів дуже популярне слово «просто». Бо легше навʼязувати популярні, хоч і нездійсненні варіанти.
- «Відняти й поділити».
- «Всіх, хто не згоден — в окопи».
- «Думати про простих людей».
Недарма слово «просто» — таке поширене в лексиконі нинішньої влади.
«Просто перестати стріляти», певне, увійде в підручники історії.
«Офіс простих рішень», у який було перетворено Національну раду реформ.
Список поповнюється…
… але в реальному житті все якраз непросто. Потребує ретельного аналізу переваг, недоліків і наслідків кожного кроку.
Деякі з рішень нащадкам видаватимуться «простими» — але їх «простота» пов’язана із природністю, відповідністю відповідей викликам і адекватністю вимогам ситуації.
Знаходження таких рішень — мистецтво, що спирається на знання і досвід. І готовність поступитись поточним заради результату для країни.
Президентський же офіс, 5−6 менеджерів ігнорує якраз такі рішення. «Прості» через адекватність вимогам.
Натомість витрачає ресурси країни на альтернативи, неефективні для всіх — крім самих авторів.
Прикладів безліч.
I. Дипломатія. Було б «просто» не відштовхувати Петра Порошенка, депутатів, експертів, митців (і не лише «95 квартал») — а залучити їхні спроможності і звʼязки для роботи з партнерами.
Координувати цю діяльність. Оперативно реагувати на зміни в ситуації і настроях у світі.
Зокрема і насамперед запропонувати вихід із глухого кута (не) запрошення до НАТО. Досвід 2014−19 років показує, що в міжнародній політиці можна знайти відповідь практично на будь-яку проблему. Якщо шукати результат.
«Дипломатичний хаб» на якості і класі переламає дорогий, але одноманітний російський підхід.
Натомість у нас міністр каже, що «втомився битись головою об стінку».
Ну, так головою не битись, а думати треба.
Проте, політичні ревнощі обнулили цю можливість.
ІІ. Співпраця. «Просто» використати можливості, які готові надати сьогодні партнери, для побудови міцних і самопідтримуючих звʼязків. Зокрема, економічних та інвестиційних.
Насамперед ідеться про використання угод про співпрацю в сфері безпеки, які в нас люблять називати «безпековими гарантіями». Гарантій там нема — але є можливості для якісної активізації співпраці.
У виробництві, спільних ініціативах, інтеграції.
Проте, мислення у владі одноденними піар-кліше зводить цю можливість до мінімальної корисної дії.
ІІІ. Управління. «Просто» створити уряд професіоналів, які не будуть залежні від хотілок і Банкової, і політиків.
Це і є Уряд національної єдності (та порятунку), про необхідність якого експерти говорять уже майже рік.
Сам факт його створення — позитивний сигнал для партнерів: показує європейську якість політичної культури і здатність до дорослих відповідальних рішень.
Проте, страх втратити контроль над ресурсо-бюджетними потоками перекрив цю можливість.
І ходять представники офісних менеджерів, зі свічкою в руках, шукаючи на посади охочих серед «своїх».
IV. Кадри. «Просто» залучати найкращих, будувати інклюзивні форми роботи, втягуючи і політиків, і експертів.
Навчати масово управлінців і фахівців для переговорів з ЄС, які ось-ось розпочнуться — наслідуючи приклад наших західних сусідів, які перед переговорами про вступ до ЄС готували переговорників тисячами.
Саме це поставити мірилом освітньої реформи — а не економію коштів чи скорочення кількості університетів.
Проте небажання втратити контроль за розстановкою кадрів — хай некомпетентних, але своїх — взагалі виштовхує це питання з порядку денного.
V. Енергетика. «Просто» спрямувати зусилля на побудову децентралізованих потужностей. Міні-ТЕЦ, сонячні панелі, теплонасоси, навіть геотермальні станції. Допомогти зібрати кошти. Залучити величезні міжнародні програми (ЄС, Світовий банк, ЄБРР тощо).
Проте бажання пиляти мільярди платників податків і міжнародної допомоги переважило ці можливості.
VI. Виробництво. «Просто» відкликати всі перевіряючі структури від виробників, які працюють для фронту (від БПЛА до форми і харчування).
Спрямувати енергію перевіряючих на контроль ціни/якості при закупівлі за державний кошт — у взаємодії з громадськими організаціями і медіа.
Паралельно спростити технічні процедури передачі виробів і технологій на озброєння.
Проте інстинкти захопити все прибуткове і викинути звідти чужих вбиває і цю можливість.
VII. Мобілізація. «Просто» кинути всі інформаційні ресурси в пропаганду рекрутингу. Спростування міфів.
Одночасно запровадити гнучке і швидке реагування на недоліки на службі.
Побудувати систему підготовки рекрутів.
Замінити абсурдності «Української паперової армії» сучасним діловодством, центром якого має бути забезпечення служби кожного військового…
Зрештою, визначити строк і умови звільнення зі служби — щоб кожен і кожна у війську розуміли свої перспективи.
Проте звичка все робити через не призначені для цього частини тіла, страх і якась дивна недовіра до військових затягує втілення і цієї можливості…
Здавалося б, «так просто», що ще не ясно…
Але бракує ключового елементу. Лідерства. Чи, як у нас модно казати, «політичної волі».
«Простота» кожного з цих варіантів базується на тому, що вони спираються на обʼєктивні сильні сторони українського суспільства.
Але вимагає змін у пріоритетах, звичках і світосприйнятті влади. Для яких «просто» — це зручно для них.
Цим і диктуються їхні рішення. Які найчастіше виявляються хибними.
Зміни по всіх пунктах цілком можливі. Відповідно до Конституції, вони — в руках 230−240 народних депутатів, які могли б створити реальну робочу більшість для вирішення проблем України.
Але для того вони мають — «просто» — побачити очевидне.
