Політичні ревнощі обнулили дипломатію

У популістів дуже популярне слово «просто». Бо легше навʼязувати популярні, хоч і нездійсненні варіанти.

• «Відняти й поділити».
• «Всіх, хто не згоден — в окопи».
• «Думати про простих людей».

Недарма слово «просто» — таке поширене в лексиконі нинішньої влади.

«Просто перестати стріляти», певне, увійде в підручники історії.

«Офіс простих рішень», у який було перетворено Національну раду реформ.

Список поповнюється…

… але в реальному житті все якраз непросто. Потребує ретельного аналізу переваг, недоліків і наслідків кожного кроку.

Деякі з рішень нащадкам видаватимуться «простими» — але їх «простота» пов’язана із природністю, відповідністю відповідей викликам і адекватністю вимогам ситуації.

Знаходження таких рішень — мистецтво, що спирається на знання і досвід. І готовність поступитись поточним заради результату для країни.

Президентський же офіс, 5−6 менеджерів ігнорує якраз такі рішення. «Прості» через адекватність вимогам.

Натомість витрачає ресурси країни на альтернативи, неефективні для всіх — крім самих авторів.

Прикладів безліч.

I. Дипломатія. Було б «просто» не відштовхувати Петра Порошенка, депутатів, експертів, митців (і не лише «95 квартал») — а залучити їхні спроможності і звʼязки для роботи з партнерами.

Координувати цю діяльність. Оперативно реагувати на зміни в ситуації і настроях у світі.

Зокрема і насамперед запропонувати вихід із глухого кута (не) запрошення до НАТО. Досвід 2014−19 років показує, що в міжнародній політиці можна знайти відповідь практично на будь-яку проблему. Якщо шукати результат.

«Дипломатичний хаб» на якості і класі переламає дорогий, але одноманітний російський підхід.

Натомість у нас міністр каже, що «втомився битись головою об стінку».

Ну, так головою не битись, а думати треба.

Проте, політичні ревнощі обнулили цю можливість.

ІІ. Співпраця. «Просто» використати можливості, які готові надати сьогодні партнери, для побудови міцних і самопідтримуючих звʼязків. Зокрема, економічних та інвестиційних.

Насамперед ідеться про використання угод про співпрацю в сфері безпеки, які в нас люблять називати «безпековими гарантіями». Гарантій там нема — але є можливості для якісної активізації співпраці.

У виробництві, спільних ініціативах, інтеграції.

Проте, мислення у владі одноденними піар-кліше зводить цю можливість до мінімальної корисної дії.

ІІІ. Управління. «Просто» створити уряд професіоналів, які не будуть залежні від хотілок і Банкової, і політиків.

Це і є Уряд національної єдності (та порятунку), про необхідність якого експерти говорять уже майже рік.

Сам факт його створення — позитивний сигнал для партнерів: показує європейську якість політичної культури і здатність до дорослих відповідальних рішень.

Проте, страх втратити контроль над ресурсо-бюджетними потоками перекрив цю можливість.

І ходять представники офісних менеджерів, зі свічкою в руках, шукаючи на посади охочих серед «своїх».

IV. Кадри. «Просто» залучати найкращих, будувати інклюзивні форми роботи, втягуючи і політиків, і експертів.

Навчати масово управлінців і фахівців для переговорів з ЄС, які ось-ось розпочнуться — наслідуючи приклад наших західних сусідів, які перед переговорами про вступ до ЄС готували переговорників тисячами.

Саме це поставити мірилом освітньої реформи — а не економію коштів чи скорочення кількості університетів.

Проте небажання втратити контроль за розстановкою кадрів — хай некомпетентних, але своїх — взагалі виштовхує це питання з порядку денного.

V. Енергетика. «Просто» спрямувати зусилля на побудову децентралізованих потужностей. Міні-ТЕЦ, сонячні панелі, теплонасоси, навіть геотермальні станції. Допомогти зібрати кошти. Залучити величезні міжнародні програми (ЄС, Світовий банк, ЄБРР тощо).

Проте бажання пиляти мільярди платників податків і міжнародної допомоги переважило ці можливості.

VI. Виробництво. «Просто» відкликати всі перевіряючі структури від виробників, які працюють для фронту (від БПЛА до форми і харчування).

Спрямувати енергію перевіряючих на контроль ціни/якості при закупівлі за державний кошт — у взаємодії з громадськими організаціями і медіа.

Паралельно спростити технічні процедури передачі виробів і технологій на озброєння.

Проте інстинкти захопити все прибуткове і викинути звідти чужих вбиває і цю можливість.

VII. Мобілізація. «Просто» кинути всі інформаційні ресурси в пропаганду рекрутингу. Спростування міфів.

Одночасно запровадити гнучке і швидке реагування на недоліки на службі.

Побудувати систему підготовки рекрутів.

Замінити абсурдності «Української паперової армії» сучасним діловодством, центром якого має бути забезпечення служби кожного військового…

Зрештою, визначити строк і умови звільнення зі служби — щоб кожен і кожна у війську розуміли свої перспективи.

Проте звичка все робити через не призначені для цього частини тіла, страх і якась дивна недовіра до військових затягує втілення і цієї можливості…

Здавалося б, «так просто», що ще не ясно…

Але бракує ключового елементу. Лідерства. Чи, як у нас модно казати, «політичної волі».

«Простота» кожного з цих варіантів базується на тому, що вони спираються на обʼєктивні сильні сторони українського суспільства.

Але вимагає змін у пріоритетах, звичках і світосприйнятті влади. Для яких «просто» — це зручно для них.

Цим і диктуються їхні рішення. Які найчастіше виявляються хибними.

Зміни по всіх пунктах цілком можливі. Відповідно до Конституції, вони — в руках 230−240 народних депутатів, які могли б створити реальну робочу більшість для вирішення проблем України.

Але для того вони мають — «просто» — побачити очевидне.

Джерело