Наш фонд більше ні ногою у цей розсадник ждунів
Якщо відчуваєте себе на українській землі чужорідним тілом, то швидше за все так і є, тому пакуйте свої клунки і мотайте запорєбрік
Є теми, про які наразі неприйнято говорити вголос, і ця, мабуть, одна з них. Та все ж деякі ситуації іноді так сильно вкурвлюють, що мовчати не можу.
Моя команда «Народная Армия» відвозила допомогу на деокуповані території Донеччини, зокрема до Святогірської Лаври. Зазвичай після таких поїздок мої пости сповненні співчуття, болю і максимальної ненависті до ворога. Та сьогодні емоція інша — злість і відраза здавалося б до «своїх».
Частина людей, які вчора прийшли за гуманітаркою — відверті українофоби, які вперто удавали, що не розуміють української та навіть не намагалися приховати свою зневагу до наших волонтерів. При цьому брати допомогу вони не гидували. Наголошую, не всі! Але відсоток зазомбованих чималий.
У них в головах настільки насрано, що, здається, навіть фосфорні боєприпаси від рашистів вони сприйматимуть, як святий дощ. У кожній їхній розмові і погляді відчувається туга за «рускім міром». Воно то не дивно, бо московська церква їм десятиліттями вливала пропаганду, а вони її радо хлебтали. Але ж всьому є межа. Якщо відчуваєте себе на українській землі чужорідним тілом, то швидше за все так і є, тому пакуйте свої клунки і мотайте запорєбрік.
Наш фонд більше ні ногою в цей розсадник ждунів. Натомість, сподіваюсь, що до них навідається Служба Божа України.
Від себе хочу нагадати таким інфузоріям, що дочекатися від нас ви можете лише пі*дюліну, бо часу зрозуміти істину було достатньо.
Ми продовжимо допомагати усім, хто постраждав від «руского міра», та не тим, хто його сюди кликав.
