Український світ, а не темрява «руского міра»

Нібито це сказав канцлер Бісмарк, хоча це й оскаржують історики. Але хто б це не сказав, ці слова відповідають дійсності. Брехня може бути різною: можна приховувати факти, можна їх перекручувати, можна замість важливих подій розкручувати несуттєві дрібниці, можна будь-яку дурість видавати за мудрість. А можна і вигадувати те, чого взагалі не було, як це давно практикують оскобеїні соловйови. Всі ці види брехні існують і в мирні часи, але під час війни вони не просто розквітають поруч з правдою, а набувають плодючості бур’янів.

Наприклад, чого варте припущення, що директор ЦРУ Вільям Бернс пропонував росії 20% української території в обмін на мир. Коли читаєш таку дешеву російську пропаганду, то виникає бажання написати, що наришкін, глава служби зовнішньої розвідки росії, пропонував США 20% російської території (Якутію чи Чукотку на вибір), щоби США не постачали Україні зброю. І це було би не більш абсурдне припущення, ніж перше.
Поруч з такою брехнею розквітають і «шедеври» іншого ґатунку. Президент Грузії, яка вочевидь облишила надії повернути собі Абхазію та Південну Осетію, хоче на чужому, так би мовити, горбі виїхати до раю. Вона заявила: якщо Україна виграє війну, то Грузія хоче долучитися до мирних переговорів, щоби їй віддали окуповані росією грузинські території. При цьому Грузія не тільки не думає про відкриття другого фронту, щоби надати допомогу Україні, а навіть боїться надати невеличку допомогу зброєю. Натомість поновлює авіаційне сполучення з москвою. Як тут не згадати анекдот про добродія, що жив у тилу з дружиною фронтовика та вичитував щодня у газеті прізвища нагороджених за хоробрість у війні. При тому щиро дивувався, що не знаходить там свого прізвища серед героїв.

І в нашій пресі з’являються не менш цікаві пропозиції. Наприклад, один відомий журналіст запропонував нашим бойовим генералам служити без винагород.

У підтримку своєї пропозиції він наводить роздуми відомого британського генерала часів Другої світової війни, Бернарда Монтгомері. Генерал Монтгомері на чолі 8-ї армії здолав німецькі війська у північній Африці, зокрема у відомій битві при Ель-Аламейні у 1942 році. Що тут можна сказати?

Якби, як в генерала Монтгомері, у кожного з наших генералів тато був би главою всієї церкви в Ірландії, а вуйко, який залишив їм спадщину, одним з найвищих британських посадовців в Індії, то, можливо б, і наші генерали не дуже би опікувалися своєю платнею. На жаль, переважна більшість родин як наших офіцерів, так і генералів залежить від їхньої платні. Наполеон Бонапарт нас вчить: «Народ, який не бажає годувати свою армію, незабаром буде годувати чужу».

Тому американці добре годують свою армію. Грошове забезпечення там — в межах від 1700 до 17 000 доларів на місяць. Чотиризіркові генерали отримують максимальну платню, але ніхто не може отримати більше цього максимуму. Для офіцерів є градація від О-1 до О-10. Протягом служби вони просуваються по цих сходах, де кожній вищій сходинці відповідає вища платня.

Всі військовослужбовці України, у тому числі і генерали, заслуговують на гідну винагороду їхніх послуг державі.

Збільшення особового складу ЗСУ не повинно створити проблеми для держбюджету України: достатньо скоротити (а ще краще, скасувати) субсидії з бюджету держави приватним компаніям, якими би поважними причинами вони не обставлялися. Цього більш, ніж вистачить, щоби наші військові отримували гідну платню.

І хай не ображаються журналісти, якщо люди в однострої нагадають їм ще один вислів Наполеона: «Журналіст — це прибиральник вулиць, що працює пером». Під час війни, а Наполеон усе своє життя присвятив війні, цей вислів скоріше є емоційним ставленням до всіх цивільних.
Той факт, що США узгодили з Німеччиною постачання танків для ЗСУ, зовсім не означає, що ці танки встигнуть прибути ще до початку операції зі звільнення поки що окупованих територій півдня та сходу України. Скоріше за все у цій операції вони не будуть залучені. То чому ж ми так радіємо і разом з нами радіють наші союзники? Вони остаточно вирішили для себе, що ми їхні союзники назавжди, і в нас все озброєння має відповідати стандартам НАТО. А це означає, що двері НАТО для нас відчинені, і ніяка пані Меркель більше не заблокує приєднання України до НАТО, як це сталося у 2008 році в Бухаресті.

Попереду ще велика робота, яку ми маємо виконати, щоби відповідати вимогам до тих країн, які прагнуть вступити до оборонного союзу. Але тепер це залежить від волі українців, а не від волі канцлерін Меркель.

Що ж стосується зброї, то набагато важливіше за танки те, що США збільшили виробництво артилерійських снарядів з 14 до 90 тисяч на місяць, а також прийняли рішення надати нам бомби наземного базування, які замінять українські ракети Ігла. Вони відносно дешеві та точні. Радіус ураження 150 км. Це дозволить звільнити Джанкой у Криму, а також витіснити усю логістику загарбників за межі Донбасу. Також і Німеччина поставить безпілотники німецького виробництва, які є більш ефективною інвестицією у перемогу української армії, ніж надто дорогі танки. Разом з тим їхня пропозиція Леопардів-1 замість Леопардів-2 виглядає дивною через брак 105 мм снарядів, бо на Леопарді-1 встановлена гармата саме такого діаметру.

росія вигравала тільки ті війни, в яких в неї були сильні союзники: війна 1700−1721 років (союзники Данія-Норвегія та Саксонія), 1812 року (Британія та Швеція), 1941−1945 років (США та Британія).

І програвала, коли залишалася самотньою: російсько-японська війна 1905 року та російсько-фінська війна 1940 року. (Якщо хтось зауважить, що росія виграла війну з фінами, то слід зауважити: неймовірна ціна, яку кремль заплатив за цю «перемогу» і була одним з факторів, що спонукав Гітлера напасти на росію наступного року).

У теперішній війні в росії немає союзників, якщо не брати до уваги кількох зірок естради, що вважають справою честі захищати уряд, який забезпечував їм супергонорари на корпоративах.

Найбільші успіхи наразі росія має у галузі пропаганди.

Ми маємо «рускому міру» протипоставити Український світ. Цей «рускій мір» вводить в оману цілий світ, проштовхуючи свій наратив, що на сході України мешкають росіяни.

Насправді ж це українці, яких за 340 років поневолення примусили змінити мову предків на російську. Але прізвища в більшості з них все ще закінчуються на «о», а не «ов». Тож їхні предки були українцями, а не росіянами.

Чим відрізняються ці два світи?

Український світ — це у першу чергу гарантована недоторканість кордонів суверенних держав, а «рускій мір» — це інструмент для захоплення територій сусідніх держав на підставі сумнівного аргументу російської мови, як ознаки нації.

Український світ — це свобода слова, а «рускій мір» — це жорсткий контроль держави над засобами масової інформації. Будь-яке слово, що не подобається владі, оголошується іноземним впливом.

Український світ — це незалежність трьох гілок влади, що не дозволяє виконавчій владі використовувати судову систему для переслідування політичних опонентів.

А «рускій мір» — це ув’язнення всіх, хто має шанси на виборах відібрати посаду в кандидата від влади. Для цього «кухар» Пригожин і набирає солдатів по в’язницях, щоби звільнити камери для політв’язнів. Бо використання законодавчої та судової влади для досягнення будь-яких божевільних цілей виконавчої влади неминуче призводить до ув’язнення численних опонентів.

Щоби уберегтися під час війни від впливу брехні, нам треба триматися і послідовно відстоювати ідеали Українського світу. Це той стрижень і якір, який не дозволить втратити орієнтири у вихорі подій.