Виклик для Зеленського
Якщо Зеленський хоче продовжувати свою кар’єру, як президент, після перемоги над росією, йому доведеться робити різкі політичні кроки
Мабуть, немає в Україні людини, яка б не думала про перспективи завершення російсько-української війни. Перемога над росією, яка стала консолідуючою для українського суспільства ідеєю, передбачає і повернення до політичного життя, зокрема, до виборів.
І ось тут починається найцікавіше, бо майже за 11 місяців війни ми звикли до допоміжної ролі Верховної Ради і практично забули, що Україна є парламентсько-президентською республікою. Цей процес розпочався ще під час пандемії коронавірусу, коли Україна перетворилася за формою правління на коронавірусну монархію. Після 24 лютого 2022 року робота законодавців втратила ритмічність та прозорість, які є важливими характеристиками для законодавчого органу. Нині одні народні обранці воюють у прямому сенсі слова, зі зброєю в руках, інші — поповнили лави «батальйону Монако» за межами держави. Це розшарування всередині депутатського корпусу глибше, ніж видається на перший погляд, і є викликом для виборців.
Нагадаю, що шість народних депутатів на сьогодні втратили українське громадянство, а з ним — право бути парламентаріями. Якщо Вадима Рабиновича та Ігоря Васильковського вираховували серед фігурантів відповідного президентського указу, то Віктор Медведчук, Тарас Козак, Ренат Кузьмін та Андрій Деркач отримали відповідну «чорну мітку» публічно, практично одразу після підписання відповідного документу. Хтось може тішитися тим, що VIP-колаборанти отримали по заслугах, проте насправді проблема є більшою та складнішою. Вирішувати її половинчатими заходами — помилка.
Майже чотири десятки колишніх представників фракції «ОПЗЖ» залишаються сьогодні депутатами Верховної Ради, ба більше — голосують в унісон з фракцією «Слуга народу». В нашому житті, звісно, бувають різноманітні конфігурації, проте ця, за великим рахунком, створює проблеми для України. І для Володимира Зеленського, який має себе показати як «перший виборець держави». Тому доведеться згадати про невідворотність виборів після завершення війни з росією. Власне, як і про те, що багато громадян України сприймають ситуацію в країні у чорно-білому світлі, далеко не з інформаційних повідомлень телемарафону «Єдині новини». Говорити з ними сьогодні про майбутні вибори дуже складно, але після завершення бойових дій відновлення демократичного процесу буде однією з запорук подальшого отримання допомоги від наших західних партнерів.
Зеленський приходив до влади у 2019 році під гаслом швидкого завершення війни, яка тоді була гібридною та торкалася (це не секрет) далеко не всіх наших співгромадян. Після 24 лютого 2022 року ситуація змінилася докорінно: характер російської агресії, її масштаб не залишили вибору: Україна б’ється за власне життя, і чимало епізодів цієї війни доводять, що це не перебільшення. Відповідно необхідно діяти системно та зрозуміло для громадян, яким потрібна перш за все перемога над агресором та покарання колаборантів.
У Верховній Раді зібрано 150 підписів за розгляд законопроєкту про позбавлення мандатів депутатів місцевих рад від «ОПЗЖ» та інших заборонених партій (не забувайте, зокрема, про «Партію Шарія») та внесення до порядку денного роботи парламенту постанови про позбавлення мандатів народних депутатів від «ОПЗЖ». Процес збору підписів виявився на диво драматичним, наче і не звучали наприкінці лютого голоси про «коаліцію Перемоги» у Верховній Раді у форматі конституційної більшості.
Маємо сказати відверто: для парламентської фракції «Слуга народу» перспектива втрати молодшого політичного партнера, якою стала депутатська група «Платформа за життя та мир» на чолі з Юрієм Бойком, виглядає болісною, адже тоді для ухвалення рішень доведеться домовлятися з іншими політичними силами, представленими у Верховній Раді. Інакше кажучи — відновлювати політичні процеси, які у Верховній Раді дев’ятого скликання намагалися згорнути через появу монобільшості ще з осені 2019 року. І тоді різноманітних «хотєлок» може стати набагато менше, а якість законопроєктів, за які голосує парламент, має шанс поліпшитися.
Хтось скаже, мовляв, нехай колишні представники «ОПЗЖ» працюють як штрафники, спокутуючи свої провини перед Україною. Ідея, відверто кажучи, не нова та має очевидний недолік: переважна більшість з них має у своєму політичному активі шлейф Партії регіонів (пам'ятаєте таку, правда?). Тобто ці люди не зробили висновків з власних попередніх політичних помилок, і розраховувати, що вони виправляться, м’яко кажучи, наївно. Наївність в умовах війни може коштувати надто дорого.
Звісно, є люди, яким не подобається запропонована депутатом Олегом Дундою та ще 149 його колегами процедура, мовляв, юридично вона недосконала. З одного боку, повністю відкидати подібні аргументи не можна, якщо ми говоримо про демократію, з іншого — є Конституційний Суд, який зможе дати оцінку. Невже не знайдеться 45 парламентаріїв, які захочуть підписати відповідне подання та з’ясувати істину в останній у державі правовій інстанції? Плюс відповідну процедуру можна вдосконалити в процесі розгляду відповідних документів у Верховній Раді.
Ця ситуація стала серйозним викликом для Володимира Зеленського. Він після 24 лютого пройшов помітну еволюцію, став символом протистояння України російській агресії. Відтак політичне толерування наявності колаборантів у Верховній Раді в умовах наймасштабнішої війни у ХХІ столітті виглядає, м’яко кажучи, дивним. Якщо Зеленський хоче продовжувати свою кар’єру, як президент, після перемоги над росією, йому доведеться робити різкі політичні кроки. Бо сприйняття ситуації громадянами України ще довго буде чорно-білим.
