Не всіх війна навчила…

Розпачливим голосом подзвонив давній знайомий, поважна людина, яка, як мовиться, пройшла Крим, Рим і мідні труби. Мені здавалося, що для нього немає проблем, які не міг би вирішити. А тут, чую, від безсилля опускаються руки. Просить чи то поради, чи то захисту, бо його «від наших внутрішньоукраїнських порядків шляки трафляють»…

— Мене аж тіпає від бардака! — ледве стримує себе співрозмовник. — У той час, коли наші хлопці на фронті кладуть за країну свої голови, державу ізсередини повним ходом руйнує корупція, чиновницьке хамство.

За прикладами далеко ходити не треба. Щоб поставити машину на облік, треба дати півтора тисячі хабаря. Інакше нічого у тебе не вийде.

Оце недавно, ідучи в гості, зайшов у маркет, щоб купити пляшку горілки. Прошу у продавця чек, а вона на мене дивиться, як на божевільного. Все зрозуміло — торгують контрабандою. Отож, ніякі відрахування з моєї покупки у бюджет не підуть.

Ніхто не видає чека і у пункті обміну валют.

У кафе, що у самісінькому центрі міста і є, так би мовити, на видноті, працює десяток людей. Але офіційно оформлені там на роботу, від сили, двоє людей. Зарплату отримують у конвертах. Приходять перекусити туди і податківці, проте жодних порушень трудового законодавства не бачать…

Або взяти нашу медицину. Колега-водій пішов у комунальну лікарню. Провідав я його, привіз фінансову допомогу на ліки і передав шоколадку для турботливої медсестри. А він мені: «Ні, друже, тут у нас інші порядки, інші розцінки. Ось привели мене у палату, принесли постіль на ліжко і кажуть, що за це з мене належиться 50 гривень. «Тут все поставлено на потік…»

Від почутого, продовжує Віктор, у мене волосся дибки стало. Приходиш зі скеруванням у приймальне відділення, а тобі, на початку не поцікавившись самопочуттям, кажуть спершу передати 300 гривень у благодійний фонд лікарні. Наскільки я знаю, кошти з того благодійного фонду не обліковують ніде. А та лікарня приймає щодня від ста до двісті людей — уявіть, які-то гроші там крутяться! Куди вони йдуть?

Скерували пацієнта на УЗД, яке мало би бути безплатним, — і тут же кажуть заплатити 200 грн. Водили по інших кабінетах і всюди називали суму, яку треба було заплатити. А з майбутньою операцією взагалі сум! Анестезіологу треба дати 3000 гривень. Хірургу, який робитиме операцію, належиться 16 тисяч гривень. Жодного медикаменту задармо! — всі ліки хворий купив сам. А у кардіології, розповідали знайомі, суми стартують від 100 тисяч. Де ж то бідному українцеві такі гроші на своє лікування взяти?

От я собі і думаю, — не може заспокоїтися мій знайомий: а де ж то у нас та хвалена реформована медицина? Де обіцяні державні гарантії безплатних медичних послуг? Нехай би пан головний лікар надрукував у вашій газеті вартість усіх медичних послуг. І може, тоді не треба давати гроші у Національну службу здоров’я України для фінансування лікарських зарплат, бо людина і так зі своєї кишені викладає за послуги медиків космічні суми!

Знаю, — не вгаває мій знайомий, — що у цю лікарню прийшло три фури гуманітарної допомоги. Крім ліків, були там і постільні комплекти. Де ж воно то все поділося, що з хворого вимагають 50 грн?

І такий безлад на кожному кроці! Країна воює з ворогом, борсається з усіх сил, майже всі бюджетні гроші ідуть на допомогу фронту, а тут, у тилу, обдирають державу, як липку. Чому не відкрити в середині країни фронт наведення порядку? Закон має бути не на папері — на ділі!

Хтось з наших читачів, напевно, подумає, що на кореспондента насів якийсь скандаліст, який любить згущувати фарби. Ні, не так воно — не скандаліст. При всіх владах пан Віктор різав володарям влади правду-матку. І за це не раз потерпали його близькі. Якось перед депутатами порушив питання про дерибан землі — і невдовзі відповідні служби прийшли з претензіями не до вказаних аферистів, а до скаржника і його рідні. Сестру допитували чотири години. Правдолюбцеві погрожували криміналом.

24 лютого, коли росія віроломно з трьох боків посунула на Україну, наш співрозмовник (за його плечима 64 роки і перенесений інфаркт) прийшов до військкомату. Там подякували, але від його послуг відмовилися. Залишив їм свій телефон — «якби була у мені потреба, готовий прийти у будь-який час».

У карти і доміно цей пенсіонер не грає — нудьга його не чіпається. Працює на фірмі. Свою пенсію всю до остатку віддає у фонди «Повернись живим», «Завжди Україна!». Дає кошти і у фонд Сергія Притули. Військкоматам допомагає пальним. На армію віддав своє вантажне «Вольво» з причепом. Радий, що воно працює на фронті.

Пан Віктор робить закиди і у бік центрального керівництва. Мовляв, під шумок війни воно концентрує всю владу у своїх руках. Потроху готується до виборів після війни. Бере під ніготь опозицію, підминає під себе всі гілки влади. І теж не зважає на закон, на чесні правила гри. Взяти до прикладу історію із заступником керівника Офісу президента, який їздив на машині, переданій з-за кордону для потреб фронту, а згодом — ганяв на крутій тачці від бізнесмена, якому «випадково» дісталися великі державні підряди. Замість того, щоб поставити на місце чиновника — взялися за журналіста і джерело, яке допомогло з отриманням «конфіденційної» інформації. Війна нічому не навчила! Влада продовжує гнути свою стару неправедну лінію. На кожному кроці. «Як це так? — обурюється мій співрозмовник, — голова президентської фракції у парламенті їздить на зустріч з одіозним олігархом Фірташем, який через корупцію перебуває під санкціями США. Чи не є це плювком в обличчя наших союзників?»

Мені важко було у чомусь заперечити пану Віктору. У всьому він має рацію. У всьому я з ним погоджуюся. Тільки не можу дати йому єдино правильного рецепта вирішення озвучених вище проблем. Зокрема, що саме він має порадити хворому, коли йому принесуть нову постіль і знову скажуть заплатити 50 грн. Коли того чекає операція, «правдолюбцем» у лікарні бути якось не випадає…