Ціна імітації
Ми живемо у державі з фрагментованою відповідальністю
Випадково знайшов великий склад — обладнання польового шпиталю на Донбасі, у місці, де неподалік грохоче фронт. На всьому тут штампи «мобрезерв». Тобто все це зберігалось на випадок війни. Зберігалось довго, багато речей там з часів СРСР. Все нове, упаковане, від простирадла, гумових чобіт та милиць, до кислотного обладнання, хірургічного кабінету за стандартами 70-х років. Лічильники радіації, аналізатори хімічної атаки, окуляри хірурга, навіть металеві кружки, марля, бинти. Дещо корисне — ноші та ковдри.
Я дивився на все це ретельно збережене майно, з якого можна зробити цікавий музей медицини СРСР, і воно мені здалось символом нашого часу — дороговартісної імітації підготовки до війни, корупції та неорганізованості.
Колись давно ми успадкували від СРСР шпиталь, потрібний на випадок війни. 31 рік цей шпиталь обліковувався десь у Міністерстві економіки та Державному резервному фонді, його розмістили на гарному складі, сплачували кошти на зберігання, вважали, гадали, що ми маємо запаси для тотальної війни. Це обладнання ніхто за ці роки не обновляв, але рахували як мобрезерв, і нікому до того не було справи. А платники податків платили за утримання музею, охорону і мали вірити, що про них дбають. Уявіть собі, скільки було сплачено за ці експонати за 31 рік зберігання.
А коли прийшла та сама тотальна війна, про склад, як і про цей забутий шпиталь, просто забули і кинули. Бо тепер за цю імітацію мобрезерву гроші не отримати. Все це виявилось абсолютно зайвим і нікому вже непотрібним. І все це залишили без жалю.
Хоча серед кинутого майна є і корисні на війні речі. Але відповідальним державним службовцям цей склад тепер взагалі нецікавий, і вони не передали майно армії, не роздали тим, кому деякі предмети цього майна зараз би знадобилось. Ні, просто охоронець пішов додому, а чиновники поїхали кудись подалі від війни, у жодному офісі в області та в уряді це нецікаво.
Ми живемо у державі з фрагментованою відповідальністю, коли органи влади живуть самі по собі, різні прошарки суспільства самі по собі, а організація ефективна, тільки коли це самоорганізація.
Відкрив я сухий пайок з мобрезерву Литви (дай Боже здоров’я нашим братам) і думав. Яка ж ми багата держава. Ми десятки років сплачуємо за непотрібне, але у нас ніколи не вистачає ресурсів на пріоритети. Ми утримуємо давно застарілі речі, заклади, правила, структури, статути, закони, підживлюємо давно недієздатні механізми та інституції, бо замість планування у нас завжди героїзм, замість розрахунку та ефективності, завжди особиста воля та мотивація, амбіції та почуття.
Як же важливо будувати державу, яка почне готуватись та планувати своє майбутнє, а не жити імітаціями та платити за імітації, дуже дорого, неймовірно дорого платити.
