Мішечок горіхів — для захисника України

На Покрову, яка порадувала сонячним, бабинолітнім днем, багато людей вибралися відпочити за місто. Хтось подався до лісу за підпеньками, а ця сім’я зупинилася біля ставочку. Не стільки наловити риби — зловити кайф від багряної осені з її млосними, п’янкими запахами…

За якихось пів години один з відпочивальників постукав до сусідньої зі ставком хати, прийшов за допомогою — попросив гачка, бо свій зачепили за вербу й обірвали.

Дядько Ігор без вагань поділився своїм рибальським заняттям. І принагідно поцікавився:

— Хлопці, а ви у фермера, який орендує цей ставок, дозволу питали?

— Та ми, прошу пана, не за коропами приїхали сюди — просто хочемо посидіти, помилуватися вашими красотами. А рибу для юшки привезли свою, звечора купили її на базарі… З нами двоє дітей і Андрій. Він недавно повернувся з госпіталю, був поранений на фронті…

Дядькові Ігорю стало незручно за свою репліку. Аби якось загладити безтактність, пішов у палісадник і нарвав найсолодшого винограду — для приїжджої малечі.

За якусь годину дядькові Ігорю випало іти на край села — треба було провідати родину. Зібрався у вихідний одяг. Причесався перед дзеркалом. Аж тут його погляд зупинився на мішку з горіхами, які напередодні зібрав у саду. Думав передати їх місто внукам. Але…
Узяв ґазда ту торбину під пахву — і почимчикував з нею до ставку. Біля машини з гостями зупинився. Підійшов до чоловіка на милицях.

— То Ви — Андрій? Вітаю зі святом. Дякую за Вашу місію! А це Вам від мене, найменше, що можу зробити для вас…

По тих словах дядько Ігор поставив біля пораненого воїна мішечок горіхів. І не чекаючи подяки пішов — родина чекала. Наздоганяв його пресмачнющий запах юшки із базарної риби…