Як можна бути директором Ермітажу та водночас імперцем-мілітаристом?
Інтегральний підхід пропонує наступну відповідь
Людська особистість має досить незалежні лінії розвитку: когнітивний, міжособистісний, моральний, естетичний тощо (модель Говарда Ґарднера говорить про 8 "інтелектів", всі знають IQ та емоційний інтелект). Лінії значною мірою незалежні тому, що мають у мозку різні неврологічні основи (хоча останнім часом нейрофізіологи вважають, що є певний невеликий взаємний вплив).
Ми часто бачимо приклади: неймовірно злостивих геніїв, естетично розвинутих убивць, побутово неспроможних професорів-роззяв, високодуховних людей з невисокими когнітивними здатностями.
Можна бути глибоко освіченим і високо естетичним, але поділяти мерзенні цінності права сильного, імперської величі та зневаги до інших народів. Особливо коли ці цінності щодня проголошуються телебаченням. Особливо коли за підтвердження публічної вірності винагороджують, а за заперечення чи навіть сумніви карають. Особливо, коли хочеш і надалі залишатися директором Ермітажу.
(Є й простіше пояснення: Ермітаж - це зібрання пограбованих імперією культурних цінностей, тож місце сидіння визначає точку зору.)
В принципі, і Пушкін, який "милость к падшим призывал", але був камер'юнкером та публічно радів придушенню Польщі, і Бродський із Солженіциним, які відсиділи в таборах, але йшли у фарватері Пушкіна, і всі червоні поети, які били білих заради єдиної комуністичної імперії, і всі білі поети, які били червоних заради єдиної монархічної імперії, проклали той курс ("борозну"), що створив потужну традицію, track dependence. Сусідня борозна дисидентства та віри в права людини така маленька, можна й не помітити.
Підсумую словами героя відомого анекдоту 1990-х:
"Ермітаж? Бедненько, но чистенько"
