Маківка піраміди Маслоу
Питання «допомагати чи ні» майорить наче прапор гуманізму
Не хочу виглядати невдячним, зайвий раз нарікаючи на кволі темпи надання Україні важкого озброєння. Цілком очевидно, що без Javelin, NLAV та Stinger ми навряд чи встояли б на початку повномасштабного вторгнення. Проте та швидкість і ті об’єми, які є нині, дають можливість нашим захисникам лише мужньо помирати за кожен клаптик української землі.
Виходячи з логіки пересічного європейця, особливо західного, це, напевне, цілком закономірно. Наша країна, наша земля відповідно й кров проливати за неї нам, кому ж іще?
А питання «допомагати чи ні» майорить наче прапор гуманізму, десь там, на самій маківці піраміди Маслоу.
Дехто заспокоює себе, мовляв, те що відбувається у нас, таке собі, задоволення ностальгії москалів по колишній величі совка. Ну повернуть Україну, потім Литву з Латвією та Естонією, трохи згодом молдову з Грузією (бо ті розумні, принишкли). Азія взагалі далеко. А далі знову все налагодиться: дешевий газ, сосиски з пивасем, іпотека і доступні кредити… Ну так дехто собі думає. Тіко навряд то всьо буде саме так, бо насправді - це ностальгія чуми по Середньовіччю, і її розпирає пронестися Старим Світом, а мо’ й за океан майнути.
Старий Бернард Шоу втомлено посміхається десь там у засвітах: «Єдиний урок, який можна винести з історії, полягає в тому, що люди не виносять з історії жодних уроків»…
Написане аж ніяк не порушує мою віру в ЗСУ і нашу перемогу, сумно, що ціна надто кривава…
