Хибні цілі зовнішньої політики росії

Він чомусь вважав, що якщо післявоєнні гарантії безпеки не будуть розповсюджуватися на Автономну республіку Крим та Севастополь, то це означає, що Україна відмовляється від територій, які їй належать згідно з міжнародним правом. Якби таке сталося, то можна було би вважати, що росія частково досягла мети своєї агресії. Бо, крім зміни уряду в Києві, метою війни була задекларована ще й відмова України від Криму. У разі такої відмови росія розраховувала, що західні країни знімуть санкції, накладені за загарбання Криму. Тоді росія зможе розробляти величезні газові родовища, вкрадені в України. А це - сотні мільярдів доларів, яких би вистачило ще на дві агресії: проти Азербайджану та Казахстану.

Звісно, якби знайшовся покупець на цей газ.

Ці кошти від продажу газу з кримських родовищ конче потрібні самій Україні для відновлення всіх об'єктів інфраструктури та житлового фонду, зруйнованих агресором під час війни. Тому вирішувати питання Криму слід розпочинати з обговорення питань цих газових родовищ або у ширшій перспективі усього комплексу газових відносин між Україною та росією.

Україна може погодитися, щоби продаж газу з цих родовищ не створював конкуренції російському газу у Європі. За великим рахунком це питання набагато важливіше для росії, ніж утримувати вкрадені родовища. Адже конкуренція зменшує ціни на газ. А росія має такі власні поклади газу, яких вистачить на продаж до Європи не на одне десятиліття. Якщо в Кремлі ще залишилися голови, які можуть мислити стратегічно, а не тільки про те, що можна наразі віджати чи вкрасти, то вони мають пристати на таку пропозицію. Бо відмова України від газової конкуренції забезпечить і наступному поколінню росіян такі позиції на європейському ринку газу, що нададуть їм змогу покращувати свій добробут, не вдаючись до загарбань чужих територій та ресурсів, які там містяться.

Цього року продажі американського скрапленого газу до Європи сягнуть 50 мільярдів кубів, або майже третину того обсягу газу, який росія експортує до Європи. Чим більше росія буде грузнути у війні в Україні, тим більшу частку європейського ринку вона втрачатиме на користь американських експортерів скрапленого газу. Ось чому акцент на переговорах з росією доцільно перенести з територіального питання на питання використання газових ресурсів у 200-мильній економічній зоні Криму.

Це величезні газові ресурси, розпоряджатися якими згідно з міжнародним законодавством має уряд України, а не росії. Натомість двома незаконними рішеннями російського уряду та президента росії це право кремль присвоїв сам собі.

Беручи до уваги довгострокові інтереси українського та російського народів, Україна може відмовитися від експорту до Європи всього видобутого газу в Україні, включаючи кримські родовища, на найближчі 50 років. Це можливо тому, що економічний розвиток України у найближчі десятиліття дозволить споживати увесь видобутий в Україні газ всередині країни. Навіть у тому випадку, якщо видобуток буде здійснюватися надзвичайно швидкими темпами.

росія, своєю чергою, дістане більш комфортні умови для продажу свого газу до Європи, який є основним ринком збуту для росії.
На цей ринок вже прокладено стільки кілометрів труб, що це теоретично дозволяє росії експортувати до 350 мільярдів кубів газу на рік. Наразі росія експортує 170 мільярдів кубів. Отже, їй є що втрачати, а також і що освоювати на багато років наперед. Це за умови, що Європа остаточно не відмовиться від закупівлі російського газу. У цьому випадку тисячі кілометрів газогонів перетворяться на звичайний металобрухт. Щоби цього не сталося, треба хоча б трохи своєю поведінкою нагадувати цивілізовані народи. Тобто не вести агресивних воєн. А також треба повернутися до свободи слова та зборів у внутрішньому житті росії. Ці свободи мають стати запобіжниками зухвалої поведінки російського уряду як зовні, так і всередині держави. Отже, «гласність» та “перестройка”, які були актуальними напередодні падіння тоталітарного радянського союзу, стають актуальними знову. Бо росія знову перетворилася на тоталітарну державу. Прем'єр та перший очільник Газпрому Черномирдін дотепно пророкував з цього приводу: “Яку б партію не започаткували в росії, а все одно КПРС вийде”.

Без цих базових змін росії не слід розраховувати на взаємовигідну торгівлю з Європою та рештою вільного світу. Газом у тому числі.

Тому що ця війна вже показала цивілізованим країнам, що вони мають закладати високу страхову премію на ризики торгівлі з сучасною росією через її агресивність та непередбачуваність.

І це обов'язкове страхування ризиків може виявитися настільки дорогим для торгівельних партнерів росії, що дешевий російський газ буде дешевим тільки на папері. Як сир у мишоловці. І мишею цього разу буде сама росія. З усіма згубними наслідками для майбутньої економіки та добробуту її громадян.

Чим скоріше у Кремлі усвідомлять архіважливість цієї реальної, а не вигаданої загрози для безпеки росії, тим швидше буде припинено війну з Україною, аби скерувати усі зусилля на збереження російської частки на газовому ринку Європи.