Навіщо Путін ініціював переговори з Байденом
Передноворічні телефонні перемовини президентів Сполучених Штатів і Росії знову продемонстрували, наскільки напруженою є міжнародна ситуація
Громадяни України, звісно, не вперше стежать за таким збуренням світової політики. Але вперше вони є у центрі такого збурення. І це, звичайно ж, накладає особливий акцент на всю атмосферу в українському суспільстві у дні новорічних та різдвяних свят. До чого все ж таки дійдуть у своїх перемовинах Вашингтон і Москва? — пише Віталій Портников для Радіо.Свобода.
Чи є вірогідність того, що Захід погодиться із тим, що навіть часткове обмеження суверенітету колишніх радянських республік — чого вимагає Кремль — краще за роки, навіть десятиріччя конфронтації? Чи є вірогідність того, що російський президент, не задоволений тим, що у цивілізованому світі не готові йти назустріч його ультиматумам, зважиться на нову військову операцію проти України? І яких масштабів може бути ця операція?
Відповіді на ці запитання ми, очевидно, дізнаємося вже 2022 року. Однак з самого факту телефонної розмови Володимира Путіна і Джо Байдена можна зробити висновок, що російський президент, незважаючи на всю його браваду, бажає продовжувати діалог із американським колегою і без захвату ставиться до перспективи запровадження нових санкцій.
У Білому домі спеціально наголосили, що розмова відбулася за ініціативи російської сторони. Як правило, американська дипломатія, не повідомляє, хто з ким бажав говорити, це швидше російська політична традиція, намагання виставити Путіна імператором, з яким усі хочуть розмовляти. Однак цього разу у Вашингтоні вирішили підкреслити, що саме російський президент бажав розмовляти з американським, а не навпаки. Бо всі попередні розмови якраз відбувалися за ініціативою Джозефа Байдена, який намагався випередити можливість ескалації біля кордонів Росії з Україною.
Загроза санкцій
Головна путінська теза — що проти його країни не можна запроваджувати нові серйозні санкції, бо це призведе до повного припинення взаємин між Москвою і цивілізованим світом. А це означає, що загроза санкцій спрацьовує, що Путін ними серйозно занепокоєний, що про наслідки таких санкцій розмірковують у найближчому оточенні російського президента, насамперед — в олігархічній частині цього оточення.
Отже, є сподівання, що в Кремлі будуть більш обережно ставитися до самої ідеї нового військового вторгнення в Україну. Що, звичайно, не виключає політичної та енергетичної дестабілізації України. Такі спроби будуть й надалі здійснюватися, якими б не були домовленості між Москвою і Вашингтоном.
Однак якщо Байдену вдасться переконати Путіна відмовитися від нового вторгнення в Україну, йому в будь-якому разі доведеться докласти зусиль, щоб допомогти кремлівському правителю зберегти обличчя. Тобто якась домовленість між Москвою й Вашингтоном все ж таки має бути досягнута на тих консультаціях, які розпочнуться 10 січня у Женеві, і результати яких будуть підтверджені президентами США і Росії.
Під час телефонної розмови Байдена і Путіна вже окреслилися ескізи такої домовленості. Вона буде пов’язана насамперед із нерозміщенням американських озброєнь у безпосередньому наближені до кордонів Росії. Це, звісно, саме те, що російське керівництво називає новою «Карибською кризою». З цією тільки різницею, що під час справжньої «Карибської кризи» радянський режим дійсно встановив ракети у безпосередній близькості до території Сполучених Штатів, а зараз немає мови про розташування небезпечного для Росії озброєння на території України. Тим більше, американського озброєння. Однак, очевидно, Путін бажає отримати гарантії того, що така зброя не з’явиться. І я не виключаю, що такі гарантії він отримає.
Але що гарантує сам Путін? Чи погодиться він із тим, щоб вся його політична активність останніх років не сприяла безпеці у Європі, підривала безпеку сусідів? Що для відновлення безпеки російські війська мають залишити території, окуповані в Україні, Грузії, Молдові? Що Росія має скасувати всі статті своєї конституції, в яких згадується українська територія — Крим і Севастополь?
Звісно, я не очікую від російського президента такого політичного прозріння. Хоча саме відмова від окупації Криму, Донбасу, Абхазії, Південної Осетії, Придністров'я і є дорогою до стабільності в Європі. І рано чи пізно колективними зусиллями цю стабільність доведеться відновити.
Читайте також: Про що говорили Байден із Зеленським: деталі розмови
