Передплатити

Війна. Сукупність факторів

Варто постійно спостерігати за трендами у російських медіа


Україна опинилася в центрі уваги світових медіа. Вдруге за рік солідні видання (Politico, CNN, The Washington Post та інші) повідомляють про помітну концентрацію російських військ на українських кордонах. Слово «війна» все частіше звучить у розмовах в офісах та квартирах. Проте варто зберігати спокій та звернути увагу на очевидні речі.

Насамперед про головне — війна в Україні триває вже восьмий рік, вона забрала 14 тисяч життів. Йтися може лише про збільшення масштабів російської агресії, після якої Кремль не зможе сказати про своїх військових «іх там нєт». Сприйняття ситуації в Україні різними світовими гравцями суттєво змінилося, факт неоголошеної російської агресії визнали ПАРЄ, НАТО, Європейський Союз. Зрозуміло, що ми прагнемо більшої допомоги та сильніших санкцій проти Росії, однак вони поки що хоча б не послаблюються. Хоча і посилюються виключно номінально — у цьому питанні Захід досягнув скляної стелі, зруйнувати яку може пряме військове вторгнення Росії.

Маємо констатувати: прагнення Володимира Зеленського зазирнути в очі Володимиру Путіну завершилося нічим. Прямі образи у статті Дмитрія Медведєва, запевнення Владислава Суркова, що «Росія буде розширюватися», погано прихований шантаж у виконанні Лаврова та Пєскова не стають звичними. Вони лише нагадують, що закінчити швидко війну з Росією можна лише шляхом капітуляції перед нею.

Цей сценарій не готові сприйняти мільйони громадян України, і владі доведеться на це зважати, хоча у її активі немає жодного знятого фільму про війну. Лава запасних у ЗеКоманди також дуже коротка, оновлення командного складу ЗСУ — радше вимушений, ніж стратегічно усвідомлений крок. І «нахабна зовнішня політика», схоже, живе лише в голові у Володимира Зеленського.

Добре підготуватися до війни можна лише у разі, коли ти її розпочинаєш, але й такий варіант не захистить від неприємних сюрпризів. Українське суспільство, з одного боку, помітно виснажене війною, з іншого — є сотні тисяч людей, які пройшли через війну. Десятки тисяч з них готові за першим закликом взяти до рук зброю, і в інтересах влади не створювати сумнівів, що цей заклик прозвучить у потрібний час та потрібної гучності. Росія вже втратила фактор несподіванки, тому не має підстав розраховувати на успіх.

Якими можуть бути приводи до війни (їх ще називають casus belli)? Близько 600 тисяч російських паспортів, щедрою рукою розданих протягом останніх років на території ОРДЛО, дають чимало можливостей для різноманітних провокацій. Припускаю, що заради необхідного інформаційного ефекту у Кремлі можуть використати й Керченський міст, заразом визначаючи напрямок головного удару.

Загалом варто постійно спостерігати за трендами у російських медіа, оперативно реагуючи на спроби системної дегуманізації українців. Цей небезпечний процес, рецидив якого проявився у квітні 2021 року розповіддю про загиблого через «удар українського безпілотника» 5-річного хлопчика під Горлівкою, практично безпомилково вказує на підготовку до вторгнення. Аналогічно можна оцінити будь-які ембарго та санкції в економічних відносинах, хоча скрутну ситуацію в українській енергетиці команда Зеленського створила власними силами.

Україна не має зобов’язувальних договорів з іншими державами світу, в разі прямої агресії вона буде чинити опір самостійно. Щоправда, стан «глибокого занепокоєння» з боку Заходу можуть швидко змінити поставки зброї та економічні санкції проти Росії. Ось тут, можливо, найцікавіше: Кремль вклав понад 10 мільярдів доларів у будівництво NordStream2, запуск якого в умовах бойових дій видається вкрай проблематичним.

Звісно, Кремль не сидить склавши руки, працює з представниками західного істеблішменту, використовує агентів впливу та власні медіа, але переконати у «кровожерливості» Зеленського він навряд чи зможе.

Публікацією дипломатичного листування з дипломатами Німеччини та Франції, присвяченого проведенню саміту у Нормандському форматі, російський МЗС показав, що чхати хотів на різні умовності. Всі прояви інформаційної активності РФ спрямовані не на залякування України, її адресат — Джозеф Байден.

Йому Кремль наполегливо пропонує зустрітися з Путіним, і президенту США після казусу в Афганістані та оголошення про намір йти на другий строк не можна демонструвати слабкість. Вашингтон активно маневрує: то відправить директора ЦРУ Бьорнса до Москви, то забезпечить постійну присутність ракетних есмінців у Чорному морі (їхня система ППО спроможна компенсувати вади української та бути стримувальним фактором для вторгнення до повітряного простору України).

Сьогодні немає сенсу обговорювати спосіб, у який Росія може розширити вторгнення в Україну. Потрібно наголошувати на тому, що ціна розширення агресії для Кремля буде неприйнятною, а Україна не піддасться ані на шантаж Москви, ані на можливий тиск з боку Заходу, якому сьогодні Кремль пропонує щось середнє між Мюнхеном-1938 та фінляндизацією України у власних інтересах. Говорити про це мають президент, міністр оборони та військові, авторитетні політики та лідери суспільної думки, говорити так, щоб ніхто не мав сумнівів у відсутності капітулянтських настроїв в Україні.

Джерело