Навздогін Меркель

Вона вже стільки років у владі, що бачити її по телевізору стало справою звички. Президенти різних держав приходили і йшли з посад, домовлялися про щось із Меркель, робили спільні фото з нею і згодом зникали, а вона залишалася. Серед штормів і криз, воєн і пандемій вона була острівцем стабільності й надійності. Я розумію німців, які так багато років поспіль голосували за Ангелу Меркель: дивлячись на неї, мимоволі виникає відчуття безпеки.

Саме завдяки своїм політичним і людським якостям, сталевій волі і принциповості Ангела Меркель була найвпливовішою жінкою в світі, найпотужнішим європейським лідером. Саме завдяки Меркель і її курсу Німеччина закріпила за собою статус абсолютного лідера Євросоюзу; дійшло до того, що весь ЄС почали сприймати проєктом Німеччини. Можна сперечатися про ефективність, та все ж доведеться визнати, що завдяки Меркель і її твердій позиції ЄС зміг пережити кризу турбулентності під час грецької фінансової кризи чи Брекзиту.

Усе на цьому світі має свій кінець, в тому числі й епоха (бо таки так, епоха!) панування Ангели Меркель. Німці кажуть, що втомилися від неї, вона їм набридла. Нічого дивного, за час її правління встигло вирости нове покоління, яке навіть не уявляє, що канцлером може бути хтось інший. Вона йде не на піку своєї підтримки, але все ж із позитивним багажем. До того ж, показує небувалий для сучасної політики приклад послідовності й чесності: про бажання піти з посали й більше не балотуватися Ангела Меркель заявила ще три роки тому — і дотримала слова. Порівняйте це, наприклад, з одним українським горе-політиком, який божився балотуватися тільки на один термін, а тепер, схоже, передумав…

У постаті Ангели Меркель мене завжди захоплювало те, що в політиці вона слідує своїм принципам. Навіть тоді, коли суспільна думка, виборці й решта країн виступають проти. Так було в час грецької фінансової кризи, коли Німеччина фактично субсидувала Афіни, так було під час мігрантської кризи, коли Берлін прийняв понад мільйон біженців із Сирії. Ангела Меркель справами й грішми довела, що для неї християнські цінності й ідея об’єднаної Європи — не порожнє слово. За це я її поважаю.

Не обійшлося, звісно, і без ложки дьогтю. Рішення уряду Ангели Меркель підтримати запуск другої гілки газогону «Північний потік» є, як на мене, стратегічною помилкою. Помилкою, але не трагедією, як думають українці, адже це питання для німецького суспільства не таке принципове, а для німецької енергетичної безпеки навіть вигідне. Що ж, це логічно — канцлер має в першу чергу дбати про німецькі інтереси, а вже потім захищати українські. Якщо українцям так потрібен захист і потужне лобі у світі, то наступного разу треба вмикати мозок на виборчих дільницях, а не звинувачувати у власних провалах Меркель чи інших світових лідерів. Даруйте за прямоту.

Меркель іде — з усіма своїми плюсами й мінусами. Можна її недолюблювати, але треба визнати — у наш дріб’язковий час це таки була велика політична фігура. Проблема в тому, що після Меркель таких крупних фігур у європейській політиці не видно, а без них пережити кризи буде важко…

Джерело