Коломойський радіє
Ще ніколи «деолігархізація» не приносила одному з представників олігархічного табору стільки профітів
1. Санкції США — вже неактуальні. Їм на заміну прийде реєстр олігархів.
2. Порошенко, що насмілився забрати «Приват» та змусити Коломойського виїхати з України, — нейтралізований.
3. Колеги по олігархічному табору тепер такі самі, як він. Ні гірші, ні кращі. А значить Коломойський з особливого зла перетворився на одного з довгого переліку.
4. Президент Коломойського має абсолютну владу, і олігарх чітко знає, як нею треба користуватися, щоб вечірка тривала довше.
5. «Білі опозиційні пальта» з «Голосу» вивалялися в багнюці Банкової, а значить, здавалось би, здорові сили «під куполом» — затоксичені та нейтралізовані.
7. Український народ аплодує найвеличнішому президенту, і ейфорію можна буде продовжити щонайменш на рік, поки в бюджеті ще є гроші.
Що ж буде з олігархами?
Взагалі нічого.
Ахметов:
- закриє кримінальне провадження по Роттердаму;
- продовжуватиме платити низьку ренту на видобуток руди;
- возитиме її по найнижчому тарифу в найдешевших вагонах, що їздитимуть по його дорогих радянських застарілих рейках;
- отримуватиме надприбутки з зеленої енергетики;
- готуватиме нові старі обличчя до нового виборчого циклу…
Смуга Коломойського ще ніколи не була такою білою, як сьогодні. Він вперше, на відміну від інших олігархів, має свого президента та, схоже, збирається скористатися цим за повною програмою.
Пінчуку залишилося лише розв'язати проблему з пільгового тарифу на електрику для його заводів, а все інше — він вже і так має та на більше не претендує.
Фірташ, Бойко, Льовочкін — не чужі на Банковій люди. Їм є що запропонувати Зеленському. Натомість, як історично склалося, вони отримують недоторканість в газових оборудках, чергові списання чергових мільярдних боргів та збереження контролю над титановим ринком країни.
Зеленський також отримає своє — народна любов, спокусливі владні атрибути для нього, його друзів, колег і родичів та, звичайно, гроші. Про мільярди, що розкрадаються на «Великому будівництві», олігархічні канали у вдячність будуть, як і раніше, мовчати. А про самого Володимира Олександровича говорити тільки добре. Бо, не доведи Господи, на його місце прийде Рузвельт, та доведеться попрощатися з монополіями, на яких і тримається їх олігархічна влада.
А ми? Наша роль така сама — мовчки оплачувати рахунки за цей банкет, а натомість телеекрани нам показуватимуть веселе шоу з мильними операми в перервах. Як поки що найслабші в цьому харчовому ланцюжку — черговий раунд боротьби за справедливість ми програли.
