Олігархи проти закону про олігархів
Що за бісів парадокс?
Дуже важко виступати проти закону про олігархів. Бо відразу станеш запроданцем олігархів. Адже олігархи в Україні існують. І олігархи дійсно є величезною проблемою України. Адже олігархам не вигідні структурні зміни, і вони саботують реформи, використовуючи свій вплив та свої телеканали, формуючи суспільну думку з допомогою власних ЗМІ.
Ну, як зараз олігархічні ЗМІ виступають проти закону про олігархів.
Але як так? Олігархи — зло. Олігархи проти закону про олігархів. Але тобі хочеться також виступати проти закону про олігархів. Що за бісів парадокс?
Причина дуже проста. Олігархат — це не про прізвища. А про системну хворобу. І щоб вилікуватись, потрібні системні зміни. А закон про олігархів пропонує боротися проти прізвищ. Конкретних прізвищ. Причому ці прізвища одноосібно буде визначати президент. Ні в кого ж нема ілюзій щодо того, як приймаються рішення на РНБО?
Отже, закон про олігархів дає можливість конкретній персоні боротися з іншими конкретними персонами. І президенти в Україні міняються, хочу нагадати. І якщо тобі подобається поточний, то може не сподобатись наступний. Саме тому важливі інститути і процедури, а не ручне керування. І потенційні дубинки.
Причому потенційно, бо сам закон беззубий і ні про що. Хіба що, як у Хрещеному Батьку, олігархи ображаються, що це не демонструє до них поваги. А до чого тут боротьба з системним явищем олігархів, спитаєте ви? І матимете рацію. Це дуже небезпечний експеримент.
Як можна побороти системне явище олігархів? Системними змінами. Які не дозволять використовувати олігарху державу і перетворять його просто у великого бізнесмена. І більшість з них відразу стане маленьким бізнесменом. Бо не вміють працювати і заробляти, граючи за правилами.
Що це за зміни? Верховенство права. Тобто суди. І антимонопольне законодавство. Так, це довго. Важкий шлях. Але єдиний, який працює.
Чи дозволяє йти цим шляхом закон про олігархів? Ні. Він або заводить не туди. Або взагалі нікуди не веде.
Чому олігархи проти? Бо вони не бажають, кожний окремо, щоб у когось була дубинка проти нього. Яку в будь-який момент можна використати. Чому може бути проти громадянське суспільство? Ну, найперше тому, що якщо хтось буде дубинкою, то повіває авторитаризмом. Олігархи то зло, але саме завдяки їм Україна не пішла шляхом Білорусі чи Росії. Що правда, і не пішла шляхом Польщі. Також завдяки їм. І щоб піти тим шляхом, потрібна справжня боротьба з системною проблемою, а не імітація.
Отже. Імітація замість боротьби — то перше питання. Піар замість системних дій.
І ще одна проблема. Довіра. Її відсутність. Ти не віриш у щирість людей, які просувають закон про олігархів. Адже тобі важко повірити, як можна виступати проти олігархів як явища і тусити на футболі у ложі, де концентрація олігархату зашкалює. І де концентрація негідників на квадратний метр найбільша в країні, якщо не у всесвіті. Напевно, більша концентрація може бути тільки десь біля кімнати із грязями у Геленджику. Як можна просити у власника футбольного клубу доступ туди? Якщо ти знаєш, хто він такий і тобі має бути гидко з ним спілкуватися???
Тобто ми не віримо в щирість такого бажання. А віримо чи то в імітацію бурхливої діяльності, чи то в бажання отримати дубинку, якою можна кошмарити ту персону, яка тобі персонально не подобається.
От так буває. Коли ти проти олігархів як явища. Але ситуативно виступаєш проти того, що їм також не подобається. Ще один яскравий український парадокс.
