Передплатити Підтримати

То був вересень не "золотий", а чорний...

Сьогоднішній, сімнадцятий день в осінньому календарі, галичанам старшого покоління навіює сумні спомини

У радянських підручниках цю дату піднесено іменували «золотим вереснем», відзначали урочистими засіданнями. На честь «знаменної» події, яка сталася цього числа, у Львові навіть назвали вулицю біля Франкового університету, нинішня — Січових стрільців. Насправді то був чорний день. А після нього — ще чорніші. Молоді покоління повинні про це пам'ятати…

У минулий вівторок зустрівся з давнім читачем нашої газети — львів'янином Романом Джалою. Цей літній добродій пригадав трагедію, яка приголомшила його родинне село Перегноїв на Золочівщині якраз 17 вересня, 82 роки тому…

В Європі вибухнула Друга світова. Гітлер зі Сталіним у таємному протоколі поділили сфери свого імперського впливу. За тими угодами, Західна Україна, яка тоді перебувала під владою Польщі, відходила до СРСР. «Західняки» раділи можливості возз'єднатися з «Великою Україною», як тоді казали про наші центральні і східні терени.

Тішилися цьому і у Перегноєві. Почувши, що до села підходять червоноармійці, селяни вийшли зустрічати нову владу — із жовто-синіми національними прапорами, церковними хоругвами, хлібом-сіллю, квітами. Брати ж бо!

Втомлених дорогою радянських солдатів розмістили у проборстві, де мешкав священник. Зголоднілі червоноармійці найперше налетіли на його сад, який тієї осені зародив вкрай щедро. Особливо сподобалися «визволителям» великі груші-спасівки. Струсили їх майже всі. На самому вершечку залишалась висіти велика грушка. «Шчас достану!» — крикнув котрийсь із бійців і з гвинтівки збив гілку з тим плодом.

На постріл із хати вибіг переляканий командир — думав, що хтось атакує його підрозділ. «Кто стрєлял? — суворо крикнув до солдатів. Боячись покарання, солдат-винуватець узяв і ляпнув: «Поп стрєлял!». За якусь мить із проборства витягли священникового племінника — 19-річного студента Львівської політехніки Богдана Височанського — він у своїй кімнаті саме читав книгу. Поставили хлопця під стодолу і, нічого не пояснюючи… розстріляли.

Свідком тієї трагедії був художник, якому студент-сирота допомагав розмальовувати перегноївську церкву. Він і розповів селянам про побачене. Від почутого село немовби почорніло. Всі зрозуміли, що таке радянська влада…

Пан Роман розповів нам і другу частину цієї історії. На похороні розстріляного гімназиста була його кохана дівчина Марія Галятовська. Над труною Богдана вона поклялася, що помститься за його смерть.

Дівчина вступила в Організацію українських націоналістів, а згодом — і в Українську повстанську армію. Була зв'язковою, носила партизанам пошту (листи-ґрипси), вела розвідку, поширювала антибільшовицькі листівки, заготовляла для бійців продукти, одяг, ліки. У 1949 році Марію та багатьох інших підпільників видав односелець-зрадник. На допитах, які відбувалися при побоях, нікого не здала. За статтею «зрада Батьківщини та приналежність до контрреволюційних організацій» дівчину засудили до 25 років виправних таборів. Ще на п'ять років вона була позбавлена громадянських прав. Каторгу відбувала у багатьох тюрмах Росії, Казахстану. Зокрема — у сумновідомих Кінгірських таборах. Напівголодною працювала по 12 годин. Це тендітне дівча змушували рити котловини, носити 25-кілограмові шлакоблоки, розвантажувати цемент, щебінь.

Через нелюдські умови утримання тисячі в'язнів, а серед них і Марія Галятовська, зважилися на повстання. Влада придушувала його (під керівництвом «легендарного» генерала Конєва!) танками, розстрілювали бунтарів з літаків…

Після звільнення з таборів Марія Галятовська повернулася в Україну. У рідному селі КДБ жити їй не дозволяв. Тому перебралася у Бурштин, на тамтешній гідроелектростанції працювала прибиральницею. А у вільний час всю себе віддавала громадській патріотичній роботі. Як тільки могла, наближала незалежність України — у пам'ять про свого коханого Богдана, розстріляного більшовиками.

Торік пані Марії не стало — прожила вона довгих 97 літ. Страдницьке, а водночас щасливе життя. Бо мрія її життя — вільна Україна — збулася. А розпочалася її боротьба саме у цей день, 17 вересня, коли «червонозоряні визволителі» вбили її любов…

Читайте також: Щоб не потрапити до рук більшовиків, підірвали себе гранатами…