Крим — справа не вирішена. У чому помиляється Лавров
Коли аргументів немає — залишається підміняти їх награною істерією
Глава російського зовнішньополітичного відомства Сергій Лавров, під час нинішньої російської передвиборчої кампанії перетворився з міністра на пропагандиста, в черговий раз заявив про те, що «Крим — справа вирішена», і що це нібито зрозуміло навіть українське керівництво. Виникає, однак, питання: чому якщо Крим — справа вирішена, Лавров постійно про цей Крим говорить? Чому і він, і «балакуча голова» російського МЗС Марія Захарова говорили про Кримську платформу більше, ніж російські дипломати? Може тому, що Лавров не гірше, а то й краще Путіна розуміє, що анексія Криму — це відкрите порушення міжнародного права. І навіть у «доброзичливців» Росії немає в розпорядженні ніяких інструментів, щоб цю анексію визнати, — пише Віталій Портников для Крим.Реалії.
А одне порушення тягне за собою інше. Адже чергове кримське заклинання пролунало у Лаврова зовсім не випадково і було пов’язане вже не з Кримською платформою, що викликала таке роздратування у російського політичного керівництва, а з самими виборами в Державну думу. Виборами, під час підготовки яких міністр закордонних справ Росії разом з міністром оборони Сергієм Шойгу, мабуть, отримав від Путіна особливе завдання — врятувати рейтинг партії влади, яка викликає все більшу алергію у росіян. Підняти, так би мовити, Єдину Росію з колін. І Лавров, схоже, взявся за виконання цього завдання з таким ентузіазмом, що з риторики зараз і не зрозумієш, хто в Росії міністр оборони — Лавров чи Шойгу.
Але разом з тим, як досвідчений дипломат Лавров прекрасно все розуміє. Розуміє, я впевнений, що Крим — справа не вирішена і що його країна розтоптала міжнародне право. І розуміє, що самі вибори в Росії виглядають з точки зору міжнародного права вельми сумнівною процедурою, тому що їх учасниками виявляються жителі окупованих територій Криму, а тепер ще й Донбасу. І що якщо проведення виборів у Криму Кремль ще може пояснювати тим, що півострів нібито частина Росії, то участь у виборах до Держдуми жителів окупованих районів Донецької та Луганської областей взагалі пояснювати нічим. А потрібно. І саме це, схоже, і викликає роздратування російського міністра закордонних справ — необхідність у ролі високопоставленого пропагандиста захищати справу не просто неправу, а таку, що не піддається захисту з точки зору правової логіки. І розуміти, що аргументів немає — залишається підміняти їх награною істерією. А награна істерія, думаю, куди краще виходить у якогось Дмитра Кисельова, ніж у Сергія Лаврова. Адже дипломатія — це спокійна впевненість у власній правоті, а не звинувачення і прокльони на адресу опонентів.
Але особливого співчуття у цій невдячній ролі Сергій Лавров у мене не викликає. Зрештою, це його власний вибір.
