Країна щастя? У що вірять ті, які сумують за СРСР

Як можна не любити СРСР? Адже в СРСР було стільки чудового, і все було для людей. Згадайте, які чудові були продукти. Пам'ятаєте ту саму напівзгнилу картоплю, якою пропахли всі радянські овочеві? А вічнозелені помідори пам'ятаєте? А пельмені пам'ятаєте, які злипалися в пачці в один пельмень, тому що були кілька разів розморожені-заморожені? І ми це їли. Із задоволенням. Адже іншого на прилавках не було.

Думаєте, це тому, що за часів СРСР якість продуктів була низькою? Ні! Цим всіх нас готували до складних часів. Нас вчили виживати. І навчили. Тому що не кожна людина може вижити, якщо її годувати тим, що було в радянських магазинах. Це зараз у супермаркетах помідори шести сортів і хліб 20-ти видів, а тоді були помідори і хліб. Без сортів і видів. І люди тужать за тими часами. Тому що не було цієї проблеми вибору. Брали те, що було, якщо воно взагалі було в продажу.

А черги? Пам'ятаєте, які приголомшливі черги були тоді? Стояли за всім. За продуктами, меблями, книжками, чобітьми і одягом. І в цих чергах нас вчили не втомлюватися, не пропускати тих, хто хоче пролізти без черги, і потім радіти, що вдалося купити такі дефіцитні речі, як туалетний папір, сигарети або зубна паста. У тих чергах радянські люди знайомилися, одружувалися, народжували дітей і вмирали, але не здавалися. Адже в цих чергах нас привчали до стійкості і витривалості. І на підкірці у радянської людини, поряд зі словами: «Куди по помитому?» відбилося і: «Куди без черги?!». Це зараз черга можлива за новим iPhone, а тоді люди по 10 років у черзі на домашній телефон стояли. І не всі дочекалися.

А покупка продуктів? Пам'ятаєте цей квест? До речі, слова «квест» ми не знали, але всі підпорядковувалися загальному правилу — знайди продукти або будь голодним. Тому, живучи в напівколі на Дарницькому бульварі, я купував молоко в гастрономі біля пошти на Малишка, а потім біг по ряжанку і розливну сметану на Бойченка. Там був молочний магазин, і в ньому шанс купити молочку був вище, ніж у гастрономі. І якщо хтось не може зрозуміти, чому не можна все було купити в одному магазині, то причина одна — всього в одному місці не було. Адже таким чином нас так вчили добре орієнтуватися на місцевості і, виконуючи правила квесту, приносити додому всі продукти. І якщо нам щастило, то в процесі добування їжі ми могли отримати бонус — вистояти чергу і купити синього птаха щастя. На ціннику написано, що це курка, але вона була реально синього кольору, і щастя, якщо її вдалося купити. Ми раділи цьому щастю. А зараз зайшов у магазин, дивишся на асортимент і розумієш, що добувати нічого не треба. Потрібно все скласти в кошик і йти на касу. Але це ж примітивно, і вбило щоденний квест у нашому житті.

А пам'ятаєте горілку за СРСР? Назви були різні — Пшенична, Російська, Столична, Посольська, але народ їх поділяв на два типи з «закруткою» і «безкозирка». І якщо спочатку у «безкозирки» був хвостик, за який смикали, і пляшка відкривалася, то потім хвостик прибрали, і відкривати стали зубами, виделками, ножами. Так людей вчили знаходити вихід зі складних ситуацій. І навчили. Тому що дбали про людей. Не те, що зараз — відкрутив, і горілка сама полилася. І ніякого задоволення від подолання труднощів. І навіть у черзі за горілкою стояти не треба. А яке ж задоволення пити її без подолання труднощів з добування горілки?

А як добре люди разом проводили час! Пам'ятаєте регулярні партзбори і політінформації? На них людей перетворювали на єдиний організм, якому вказували, кого треба ненавидіти — євреїв, США, дисидентів, Сахарова, письменників… Так, ідеологія тоді була. Нехай вона й людиноненависницька, але була. І її зараз так не вистачає нащадкам вохровців і НКВДистів, дітям партпрацівників і їхньої обслуги. А ще багато хто з них сумують за словами «блат» і «дефіцит». Тому що все якісне, красиве, смачне і потрібне можна було дістати тільки по блату, адже все було в дефіциті. Які часи були! І за ними сумують.

А пам'ятаєте КДБ? Там працювали «світлі» люди, які витрачали своє життя на те, щоб боротися з дисидентами і тими, кому було близьке інакомислення. А ще в КДБ працювали над тим, щоб люди не завантажували собі мізки книгами Орвелла і Булгакова, Аксьонова і Набокова, Пастернака і Солженіцина… А то прочитають — і всяким вільнодумством почнуть займатися. До речі, КДБ займалося і боротьбою з вільнодумством, але, мабуть, не дуже успішно, тому що СРСР таки здох. Але ж тоді люди займалися «творчістю», завдяки співпраці з КДБ. Радянські люди з натхненням і запалом писали анонімки та кляузи на сусідів, друзів, знайомих, колег і всіх інших. Оце часи були! А зараз з цим непогано справляються анонімні телеграм-канали. Але без душі. Нема того творчого пориву у людей — писати доноси в КДБ. Відвикли.

А які лідери були тоді? Один Сталін чого тільки вартий. Яку країну побудував! Саме за нього з'явилися ГУЛАГ і Біломорканал. Цим же пишатися можна? А як за нього «розцвіли» наука і культура? На кожній «зоні» були професори і актори, академіки і інженери, поети і письменники. Деяких правда розстріляли, але, як відомо, ліс рубають — тріски летять. І таких трісок набралося з 1930 до 1953 року чимало. Було 3 778 234 засуджених політичних, і з них 786 098 засудили до розстрілу. Але це ж дрібниці, так? Країну яку відгрохали! Правда, народ з неї тікав за першої нагоди, але це вони від нерозуміння свого щастя житія в СРСР. Адже СРСР — це була країна щастя.

І ось, дивлячись на все перераховане вище, незрозуміло, як можна не любити СРСР — країну, яка все робила для того, щоб кожен громадянин був дрібним гвинтиком у загальному механізмі тоталітарного режиму. Це ж щастя жити всім разом у такій країні. Нехай і в країні-бараці, але разом. І морозиво ж було смачне, хоч і по 20 копійок, а все інше було безкоштовне. Але останнє не точно.

Хоча люди вважають саме так. Тому і сумують за СРСР — країною, яка все робила для людей. Вона навіть здохла, щоб люди стали вільними і щасливими. Але не всім це вдалося. І тепер вони з сумом говорять: «Яку країну розвалили!», тужать за всіма принадами СРСР і ностальгують за найсмачнішим, на їхній погляд, морозивом у стаканчиках, яке теж було тоді в дефіциті. А про що будуть тужити сьогоднішні діти, якщо в супермаркетах можна купити будь-яке морозиво. І ось, як можна не любити після всього цього СРСР?

Джерело