«Колишніх „кадебістів“ не буває»
Новий адвокат Косторного клопотав, аби судове засідання зробити закритим
У Галицькому суді продовжилося судове засідання у справі щодо 74-річного Олександра Косторного, львів'янина, майора КДБ, якого підозрюють у державній зраді.
Нагадаємо, за версією слідства, 4 березня 2022 року Олександр Косторний надіслав у Telegram представникам рф карту Міжнародного центру миротворчості та безпеки в Яворові. На карті він позначив координати розташування військовослужбовців і техніки ЗСУ. 13 березня росія завдала ракетного удару по полігону, влучивши у казарми, у яких спали військові. Внаслідок удару загинула 61 людина, 160 було поранено.
Своєї вини обвинувачений не визнає, розповідав журналістам, що відправив схему риболовно-мисливських угідь своєму знайомому, аби показати, де збирає гриби.
Журналістка «ВЗ» побувала на судовому засіданні. Перед засіданням я поспілкувалася з потерпілими. Ось що вони розповідають.
«Чоловік спав на третьому поверсі, після ракетного удару його витягнули … з підвалу»
Олена Ящишин тримає у руках фотографію свого чоловіка, який загинув на Яворівському полігоні, полковника Олега Ящишина. Він провів у війську все своє життя. Служив у Афганістані, Нагірному Карабаху і Придністров'ї. У 2014 році пішов воювати на Донбас. Коли повернувся, викладав у Львівській академії сухопутних військ.
— На засідання щоразу приходжу я або моя донька, — каже пані Олена. — Ми чекаємо справедливого вироку! Загинуло понад 60 людей — це висока ціна. У той час, коли це сталося, на полігоні перебував мій чоловік та молодша донька, вона була волонтером-перекладачем. Вони жили у різних гуртожитках. Три вибухи я почула у Львові, це сталося під ранок… Якраз зателефонувала донька і розповіла, що їх обстріляли. Чоловік спав на третьому поверсі, після ракетного удару його витягнули … з підвалу. Там він опинився від вибухової хвилі.
Те, що колишнього адвоката обвинуваченого зловили на хабарі, пані Олену не дивує.
— Який підсудний, такий і адвокат, — каже вона. — Одного поля ягода…
— Чи може мати обвинувачений російський паспорт? — запитую.
— Все можливо! Виключати цього не можна. Він все життя працював на росію. Колишніх «кадебістів» не буває. У званні майора служив у відділі зовнішнього спостереження у Комітеті державної безпеки СРСР. Очолює ГО «російське товариство імені О. Пушкіна». Ця організація з 90-х років проводила свою діяльність у російському культурному центрі у Львові. У 2017 році їх звідти виселили, тепер там «Будинок воїна».
— Можливо, ви разом з іншими потерпілими створили ГО? — запитую у пані Олени.
— Дочка кинула ідею — усім потерпілим зібратися у суді. Вона якось прийшла на одне судове засідання і побачила, яка велика група підтримки у «дєда». У той час якраз карантинні заходи завершилися і нас почали пускати на судові засідання.
Він (Косторний. — Авт.) — розумний, з самого початку грає вар’ята… Та коли оголосили, що у нього немає адвоката, то в нього почалась паніка. Його попередній адвокат мав наглість запізнюватися на 30−40 хвилин… Потім ніхто з адвокатів не хотів братися за цю справу.
— Що вас найбільше вразило у поведінці Косторного під час судових засідань?
— Хамство і неповага до суду, неповага до родин потерпілих. Таке зверхнє ставлення… Він все клопотав про зміну запобіжного заходу. Казав: «Продайте мені електронний браслет. Скільки він коштує?». Розповідав, що йому камера у СІЗО не подобається, або що у нього високий тиск…
«Свого сина я досі не поховала»
74-річна Марія Пюрик з Куликова, що на Львівщині, розповідає, що її 52-річний син Роман теж загинув на полігоні. Раніше служив в АТО, у 2022 році пішов служити добровольцем. У чоловіка залишилося двоє дітей.
— Свого сина я досі не поховала, — каже пані Марія, яка відвідує усі судові засідання. — Усі сусіди кажуть, що я дуже змарніла. Наче камінь у грудях з’являється, тоді мушу трохи поплакати… Слідчий сказав, що не може дати поховати сина, бо не знайшли його ДНК… Якби він утік в ліс, щось в голові у нього змішалося, то люди би його знайшли і викликали поліцію.
… Судове засідання розпочалося. У Косторного — новий захисник — Юрій Палєй. Дружина Косторного до зали суду не пішла. Адвокат одразу просить суд зробити судове засідання закритим.
— Перша підстава: ми розглядаємо справу, яка передбачає державну зраду за ст.111 ч.1 ККУ. Під час цієї справи можуть виникнути питання, які можуть мати державну таємницю, — каже адвокат обвинуваченого. — Друга підстава: у ЗМІ дуже багато матеріалів з судових засідань, які формують негативну думку про мого підзахисного… А він ще не визнаний судом винним.
Натомість суддя Віктор Романюк каже, що на початку засідання повідомив, що ведеться пряма трансляція, і цей процес відбувається у відкритому доступі.
— Обвинувачений, ви володієте якоюсь державною таємницею, яку можете розповсюдити під час судового розгляду?" - запитав суддя у Косторного.
— Я не володію! Але мене звинувачують саме в цьому…
— Я почув вашу відповідь, дякую!
Суддя також пояснив за яких обставин судове засідання може бути закритим, обговорив це питання з усіма учасниками судового процесу.
— Суд вважає, що адвокату у клопотанні слід відмовити, — каже суддя. — Оскільки немає підстав для переведення справи у закрите засідання. Окрім того, суд враховує те, що ця справа має великий суспільний резонанс. Відповідно, нею цікавиться багато журналістів.
Тим часом адвокат просить суд дати йому можливість ознайомитися зі справою. У судовому засіданні оголошено перерву.
— Коли наступне засідання?- запитує Косторний у судді.
— Зараз визначимо і скажемо — не біжіть попереду головуючого. Не підганяйте мене… Ви не переживайте обвинувачений. Вас доставлять, ви не запізнитеся і не пропустити засідання.
— Мені голитися треба, вдягатися…
— Це питання не до мене, — каже суддя.
— Паплюжити мене, то до вас? — запитує обвинувачений.
— Косторний, будь ласка, не вступайте в дискусію. Обговорюйте свою позицію зі своїм захисником.
Після судового засідання я зателефонувала слідчому у цій справі, аби довідатися, коли пані Марія зможе поховати свого сина?
— Скількох загиблих ще не ідентифіковано? — цікавлюся у слідчого.
— Ця інформація не для загалу. Ми не можемо підтвердити, що він (Роман Пюрик. — Авт.) дійсно загинув. Він вважається безвісті відсутній. Не можемо встановити усі обставини, бо є об'єктивні перепони. Є тіло, але воно не її сина. ДНК не збігається. Поки ми 100% не встановимо, що це її син, не можемо нічого сказати. Так, нам відомо, що він там служив. Але мусимо все детально з’ясувати. У таких випадках зазвичай проводиться службове розслідування. Ми навіть вдаємося до математичних розрахунків…
— Минуло 1,5 року. Чому ви досі не можете ідентифікувати тіло? Можливо, вам потрібна спеціальна ДНК-лабораторія?
— У таких специфічних справах причин може бути багато — від об'єктивних до неймовірних, що він може бути дезертиром. Версій може бути багато. Ми зараз працюємо у цьому напрямі, зокрема, у справі, яка стосується потерпілої пані Марії, щоб вона могла поховати сина. Щоб потім не довелося проводити перепоховання, а такі випадки були і не один раз…