«За України такого не було»
Серед тих кримчан, які навесні 2014 року раділи «референдуму», мало хто до кінця усвідомлював, що насправді являє собою сучасна Росія. Перше прозріння прийшло за кілька місяців
Дедалі частіше від мешканців окупованого Криму доводиться чути: «За України так не було». «Як не було?» — питаю я зазвичай. «Гидко, сіро, безнадійно», — лунає у відповідь. В уяві пересічної людини порушення прав — це щось, на що наражаються активісти, але це помилкове враження. Більшість порушень в окупованому Криму стосується людей аполітичних. Ба більше — проросійських. До кримських «своїх» країна-окупант не менш жорстока, ніж до ідеологічно чужих. Може, досвід української державності, виховане життям в Україні почуття громадянської гідності — то таке собі тавро в розумінні імперії?
Серед тих кримчан, які навесні 2014 року раділи «референдуму», мало хто до кінця усвідомлював, що насправді становить собою сучасна Росія. Перше прозріння прийшло за кілька місяців. «Я голосував за вступ Криму до Росії й вже зрозумів, що зробив величезну помилку. Те, що відбувається зараз у Криму, просто не описати словами. Це потрібно бачити», — розповідає бізнесмен Андрій Соколов з Ялти, в якого буквально в перші місяці окупації відібрали два готельних комплекси. Далі процес позбавлення майна набув масового характеру.
Із власних домівок виганяли й колишніх працівників відомчих санаторіїв, і особисту гвардію Сергія Аксьонова, і військових, що склали присягу на вірність Росії. Зміна законодавства, примусове переоформлення документів, більш суворе кримінальне покарання — все це порушує права мільйонів українських громадян, які залишилися в окупації.
У Гурзуфі за вказівкою згори було перекрито доступ до найбільшого міського пляжу Гурівські камені. Громада міста зверталася й до самопроголошеного керівника окупованого півострова Сергія Аксьонова, й до російського президента Володимира Путіна. Усе марно. Пляж віддали дитячому табору Артек, а місцевим заборонили відпочивати на цій території. Тут варто зазначити, що місцева громада боролася проти забудови пляжу багато десятиліть. І щоразу влада йшла назустріч мешканцям Гурзуфу. Після окупації місцеві вибори стали спогадом із минулого. На сьогодні рішення щодо життя місцевих громад у Криму ухвалюють ті, хто до них не належить. Така сама ситуація в Севастополі. У березні 2015 року тодішній окупаційний губернатор Сергій Мєняйло підписав секретне розпорядження про передачу у власність Міноборони РФ земель і майна, що дорівнює площі всієї житлової забудови Севастополя. Це дало старт конфіскації кількох тисяч об'єктів приватної власності.
Мешканець південнобережного кримського селища Олива Сергій Кабак згадує: «Найдемократичнішим із тих, хто зупинявся в Оливі, був Віктор Ющенко. На відпочинку він не цурався товариства обслуги, вітався і розмовляв із кожним. Його дружина наприкінці сезону влаштовувала вечері за загальним столом і дарувала працівникам маленькі подарунки. Місцеві жителі за Ющенка могли ходити по території держдач і навіть спускатися на пляж». Зараз разом з односельцями Сергій Кабак втратив усе. Після того як у 2016-му українські державні об'єкти було переобладнано в резиденції Володимира Путіна та Дмитра Медведєва, місцевим мешканцям не просто перекрили доступ до моря. Їм заборонили продавати, дарувати та переоформлювати у спадщину їхні власні будинки. Таким чином, селян позбавили власності. Якийсь період мешканці Оливи ще будуть жити у своїх домівках, але після їх смерті чи виселення їхнє майно стане частиною маєтків еліти окупантів.
Читайте також: У Криму — черговий облік трофеїв для запобігання голоду
Про справжнє ставлення окупантів до мешканців Криму найкраще свідчить той жах, що відбувається в місцях позбавлення волі. У 2018 році з’явилися повідомлення, що ув’язнені колонії № 2 в окупованій Керчі регулярно зазнають масового побиття. За словами українських правозахисників, ув’язнених цілеспрямовано били приїжджі співробітники Федеральної служби виконання покарань Росії з Омська. Таким чином вони вчили кримських спецпризначенців розганяти натовп, використовуючи як «навчальне знаряддя» безправних людей. Навіть після того, як через численні скарги ув’язнених російські охоронці поїхали, знущання не припинилися. У 2019 році в Мережу потрапило відео жорстокого побиття керченських бранців через програш російської збірної з футболу.
Окупація перетворила кримських мешканців на об'єкт для самоствердження «переможців». Головним уроком «Кримської весни» стало розуміння, до якого через біль, приниження і втрати прийшло багато її колишніх кримських прихильників. «За України такого не було» — це насамперед туга за країною, де кримські мешканці відчували своє право бути людьми.
