Передплатити Підтримати

Нам ніхто не гарантує хеппі-енд. Ми самі будуємо своє майбутнє

Тридцятиріччя незалежності – це хороший привід підвести підсумки


Велика спокуса оголосити новітню історію України періодом втрачених можливостей. На тлі країн Балтії або Польщі ми і справді виглядаємо не найбільш старанними учнями. Зате на тлі колишніх сусідів по радянській комунальній квартирі Україна контрастно виділяється, — пише Павло Казарін для «Крим.Реалії».

Україна залишилася демократією. У країні змінилося шість президентів, п'ятеро з яких можуть позувати на загальних фото. Змінюваність влади не обнулила навіть війна. Запит на «міцну руку» не родив диктатуру, запит на «порядок» — не привів до узурпації. Кожен наступний глава держави був в опозиції до свого попередника і операція «наступник» в українських умовах виглядає як нереальний сценарій.

Українські недоліки — це продовження достоїнств. Корупція, скандали, розслідування — все це неминуче в умовах демократичного устрою. Більш того — все це можливе лише за демократичного ладу. Жителі авторитарних країн можуть обговорювати владу лише на кухнях. А ми звикли до різноголосся в ЗМІ і забуваємо про те, що більшість наших сусідів давно живуть в умовах цензури.

Україна рухається вперед. Досить повільно і зигзагами. Але колишня метрополія не залишила нам вибору — і Україні доводиться вірити в Європу навіть більше, ніж Європа готова вірити в себе сама. У нас просто немає альтернатив. Шлях на схід для України закритий, а тому захід залишається єдиною доступною опцією.

Ще недавно в країні проросійський вектор входив у категорію політично допустимого. На президентських виборах перемагали люди, що ставили на чільне місце дружбу з метрополією. Але за останні роки в Україні став окреслюватись простір політичної норми. В яку проросійські гасла більше не входять — на відміну від гасел проєвропейських. Якщо десять років тому проросійські партії могли розраховувати на половину місць в українському парламенті, то тепер їхня стеля — це умовні 20%.

За цю трансформацію Україна заплатила високу ціну. Окупація Криму і частини Донбасу стала платою за ті ілюзії, які у нас були. Було б злочином перед майбутнім не зробити з цього висновки. Але їх, судячи з соціології, все-таки зробили. А тому навіть новачки, потрапляючи в українську політику, змушені озиратися на реальність і на суспільний запит.

Ймовірно, країна приречена була жити у форматі «відкладеної незалежності». Зрештою, розпад Радянського Союзу стався в силу багатьох факторів, серед яких «українське питання» не виглядало основним. Хтось отримав свободу, тому що прагнув втекти з в'язниці. Хтось — просто тому, що в'язниця розвалилася. І тому ми на довгі роки занурилися в суперечки про самих себе.

Продовжували базування Чорноморського флоту. Обмінювали суверенітет на газові знижки. Натякали західним країнам, що їхні надмірні вимоги відгукнуться нашим зближенням з Москвою. Ймовірно, позначилося те, що ми не звикли цінувати речі, що дісталися даром. А порівняно мирний сценарій здобуття незалежності в 1991 році багатьох змушував цією незалежністю не дорожити.

Свій відкладений борг країна почала платити 2014-го і платить досі. Завдяки тим, хто тримає зовнішній периметр, Україна отримує час для того, щоб облаштовувати простір усередині контура. У багатьох велика спокуса сказати про те, що «нічого не змінюється», але це враження розвіюється, якщо вдивитися в наше недавнє минуле. Досить погортати підшивки старих газет і почитати програми кандидатів у президенти.

Втім, такою ж самою помилкою стане спроба оголосити нинішню реальність незворотною. Незалежність, суверенітет, вектор розвитку — все це існує лише доти, поки є люди, готові це відстоювати. Нам ніхто не гарантував хеппі-енд, і наш успіх зовсім не є чимось вирішеним. Наші помилки можуть обернутися катастрофою. Наші ілюзії можуть призвести до краху. Ми самі будуємо своє майбутнє і авторство помилок не вийде переписати на когось ще.

Тридцять років незалежного існування — це багато за мірками двадцять першого століття. Але мало — якщо міряти історичними горизонтами. Тільки від нас залежить, які тексти ми будемо писати до 40-ї річниці здобуття незалежності.

Так само як і те, яка інтонація буде в них переважати.

Джерело