Україна перебуває за крок від перетворення для партнерів на "валізу без ручки"

Сполучені Штати продовжують конкретизувати програмні пріоритети адміністрації Джо Байдена та своїх відносин з союзниками. Показовим у цьому плані став виступ держсекретаря США Ентоні Блінкена в Університеті Меріленд 9 серпня. Одним із ключових пріоритетів зовнішньої політики США він визначив відновлення внутрішньої стійкості. Ідея не нова, але за нинішніх умов грає новими фарбами, у тому числі для України.

На що звертає увагу Блінкен?

Головний дипломат США визнає, що лідерству Вашингтону в світі серйозно загрожують конкуренти: ті, хто змогли вийти на перші світові ролі в окремих галузях або мають потенціал це зробити. Без світової першості і внутрішньої міці американській дипломатії доведеться складніше захищати як власні інтереси, так і інтереси своїх партнерів та союзників.

Блінкен прямо каже, що, за столом переговорів чи у протистоянні конкурентам, аби досягти своїх цілей, Вашингтону набагато ефективніше говорити з позицій національної сили. Це не лише про військову спроможність. Це також про потужну економіку, інновації, здоров'я нації, культуру і безліч інших ознак.

Вашингтон бачить, що Китай і Росія нав'язують наратив, що ніби «США перебувають у занепаді, а тому буде краще поєднати своє майбутнє з їх авторитарним баченням світу, аніж з американським демократичним».

Які висновки для Києва, особливо напередодні візиту президента Володимира Зеленського до Вашингтону і його зустрічі у Білому домі?

1. Вашингтону потрібні самодостатні союзники. Своєрідні «лідери думок міжнародного рівня». Це не про «чому Україна досі не в НАТО?» І звісно ж не про провокаційний піар у стилі «можемо розмістити в Україні системи американських ППО». Це більше про здатність довести, що Україна і сама вміє боротися за відновлення власного суверенітету і територіальної цілісності. Навіть без зовнішньої допомоги, як це було у перші роки протистояння з РФ. І цим захоплювала своїх партнерів. Ні гучні заяви, ані постановочні піар-шоу в цій ситуації не спрацюють.

2. Вашингтону потрібні віддані і передбачувані однодумці. Ті, хто зможуть природно і ефективно вписатися в контекст актуальних підходів адміністрації Байдена на регіональному рівні. Колись Київ як стратегічний актив для США сьогодні стає проблемним. Цікавий нюанс: у пресрелізі Держдепу США після зустрічі Блінкена з Єрмаком і Кулебою американська сторона повідомила про обговорення «поглиблення співробітницва» з Києвом, не «стратегічного партнерства». Це принципова відмінність. Буквально перебуваємо за крок від перетворення для партнерів на «валізу без ручки», в яку вклали чималі інвестиції з токсичними дивідендами. Якби це було не так, то і візит президента Зеленського до Вашингтону відбувався б не 30 серпня, у мертвий політичний сезон.

3. Вашингтон хоче мати справу з тими, хто думає про відновлення і розбудову «національної міці і стійкості». Доведеться говорити про реформи і, передусім, боротьбу з корупцією більше, ніж про безпеку. Розкривати змістовні підходи до розвитку України як майбутнього члена ЄС і НАТО, а не гратися формами, деклараціями, фіксувати «на папері» чергові обіцянки. Це точно не про розмову на підвищених тонах. І точно не про шантаж у дусі розвернутися в інший бік чи «досвід Компартії Китаю в управлінні державою заслуговує на наслідування».

Як підсумок: між Байденом і Зеленським значна дистанція в плані життєвого досвіду, державної служби та глибшого розуміння світових процесів. З лідером Вільного світу має говорити не глава держави, який може за один день вбити прогрес у реформах, як це було з корпоративним управлінням. Чи який більше марить про зустріч з Путіним, аби заглянути йому у вічі, ніж про боротьбу з ним. Чи який звинувачує у всіх невдачах увесь світ і попередників більше, ніж бере відповідальність на себе. З Байденом треба вести діалог з позиції послідовного і передбачуваного державника із стратегічним баченням та розумінням шляхів зміцнення внутрішньої стійкості своєї держави. Саме про це каже Блінкен. Лише тоді можна розраховувати на успіх.

Джерело