Перемога чи глухий кут? Яку ціну заплатять Байден і Меркель за угоду щодо Північного потоку-2

Ці події свідчать про те, яка ефемерна грань між перемогою і поразкою.

Відхід США з Афганістану став приводом для російської зловтіхи: «Місія Америки закінчилася провалом!» Так приємно побачити поразку суперника, який повинен зализувати рани.

У 1975 році відхід Америки з Індокитаю став ударом по американському лідерству, викликавши наступ СРСР по всьому полю — від Афганістану до Анголи. Поразка у В'єтнамі позбавила Америку драйву на довгі роки.

Сьогодні відхід Америки з Афганістану — драма, яка ще змусить переосмислювати пріоритети світової політики. Але першочергове питання очевидне: хто заповнить вакуум, який залишають США? Західні коментатори кажуть: «Китай має намір зайняти місце, яке звільнили США». Політика ж не терпить порожнечі, правильно?

Читайте також: Америка все-таки йде з Афганістану

Слід нагадати, що в Афганістані американці зі своїми союзниками захищали російську зону впливу від терористичних загроз і наркотиків. Чи захоче Китай стати для Росії таким заслоном?

Досі в Росії і Китаю був спільний інтерес — стримування США. Що їх об'єднуватиме, якщо Америка втрачає роль гегемона?

Тим часом Китай — світова держава, яка живе образою за минулі приниження і мріє про реванш. Китайцям можуть бути зрозумілі міркування Путіна про «історичні території». Для Китаю «історичні території» — це російське Приамур’я і Примор’я, свого часу захоплені Росією у династії Цин.

Словом, поразка Америки в Афганістані аж ніяк не перемога Росії і навіть не підстава для зловтіхи.

Друга подія, яка викликає суперечливі наслідки, — це пакт США і Німеччини про вирішення конфлікту навколо газопроводу Північний потік-2. Пакт свідчить про успіх німецької «Ostpolitik», що створила дотепний механізм взаємодії Німеччини з Росією: «Використовуй російські ресурси і не дратуй Кремль».

Вашингтон в ім'я стримування Китаю погодився на угоду з Берліном, що ґрунтується на інтересі. Але якщо Вашингтон визнав першість інтересу, то ідея Байдена про антикитайський фронт руйнується. Навіщо Європі діяти проти свого комерційного інтересу, зав’язаного на Китай?

Цілком імовірно, що ціна, яку Байден заплатить за свою домовленість з Берліном, виявиться вищою за очікувану вигоду.

Читайте також: Де «Північний потік-2», а де Китай…

Так, американо-німецький пакт викликав нове розмежування всередині західної спільноти, підриваючи довіру до США серед американських союзників. Байден зіткнувся з обуренням представників обох партій у Конгресі, об'єднаних ідеєю санкцій проти Росії. Обурюється «Нова Європа» (Польща і Балтія), орієнтована на жорсткий курс щодо Росії. В Україні американо-німецька домовленість викликала звинувачення в зраді її інтересів.

І ще: є сумніви, що Німеччина, яка взялася урезонювати Кремль, впорається із завданням. Поки Берлін навіть за допомогою Парижа не зміг забезпечити Мінські угоди щодо України. І чи візьме на себе наступник Меркель гарантії цієї угоди?

Офіційні особи у Вашингтоні та Берліні визнають, що у них немає інструментів змусити домовленість працювати, і угода залежить від настроїв Кремля.

А тим часом Кремль, заявляючи про «економічну доцільність» найбільш спірного питання — продовження транзиту газу через Україну після 2024 року — руйнує конструкцію, зліплену Байденом з Меркель.

Тож домовленість не гарантує ані збереження транзитного коридору через Україну, ані того, що Росія не буде використовувати енергоресурс у політичних цілях. А чому ні, якщо Кремль вичерпає інші засоби тиску?

Чи є підстави говорити, що Європа, «прив'язавши» до себе Росію через Північний потік-2 і наповнюючи російський бюджет, може впливати на Росію? Можна не сумніватися в одному: «енергокоридор» буде відгодовувати клептократію, що обліпила його з обох сторін. В будь-якому разі «прив'язка» працюватиме не на європеїзацію Росії, а на її стагнацію. Як і було досі.

Пакт Байдена-Меркель є визнанням того, що Захід не може ані виключити Росію з системи своїх «судин», ані стримувати Росію.

Але і поховати Північний потік-2 нереально. Вашингтон не готовий до конфлікту з Німеччиною. Натомість Німеччина не готова відмовитися від винаходу, який німецький публіцист Джозеф Джоффе сформулював так: «З одного боку, знаходь укриття під американською ядерною парасолькою; з іншого, домовляйся з росіянами, щоб знизити залежність від Дядька Сема».

Здавалося б, пакт можна визнати перемогою Путіна. Але і ця перемога ілюзорна. Не тільки тому, що угода консолідує її противників. Іронія в тому, що американо-німецька легітимація Північного потоку-2 сталася в момент, коли ЄС ухвалив програму звільнення Європи від нафтогазової залежності до 2050 року. Модель економіки, на яку працює Північний потік-2, визнана вичерпаною. Навряд чи її врятує навіть європейська клептократія.

Цю іронію змушений визнати і Кремль: «Стає ясно, що вже починаючи з 2023 року ми будемо платити вуглецевий податок від € 1,4 млрд і далі — до € 10 млрд протягом найближчих п’яти років — тільки за те, що наш експорт енергоресурсів недостатньо «зелений» (Дмитро Пєсков, спецпредставник президента з питань цифрового і технологічного розвитку). Ось так — будували газопровід, щоб постачати Європу, а тепер доведеться ще за постачання і платити! «Передусім треба чесно зізнатися собі, що цей раунд склався не на нашу користь» (Пєсков). Свята правда.

І як довго всі протягнуть в ситуації вичерпаності?

Джерело