Передплатити Підтримати

Як виглядає державна зрада?

Огидно, нестерпно, злочинно…

Не кваптеся з оцінками, — вона може виглядати зовсім по-іншому: гламурно, фривольно і барвисто. До прикладу, так, як подали в телеефірі на олігархічному (!) «1+1» у черговому інтерв'ю ексактора розважального жанру, чинного президента України Володимира Зеленського. Невимушені пози, — що гостя, що ведучої — Наталії Мосійчук, — претендентки чи на лаври «українського Ларі Кінга», чи малоросійської копії кремлівської пропагандистки Ольгі Скабєєвої.

Але головне — суть. Як і решта відосиків Зе!, — вона майже неприкрита фіговими листочками пристойності чи принаймні якоїсь подоби цього невластивого вчорашньому блазню відчуття. Я сподіваюся, що головною метою цього діалогу (якщо можна назвати діалогом розмову з наперед визначеними запитаннями і відповідями, написаними в Офісі президента) було відчайдушне намагання Зеленського «відмазатися» від очевидного факту державної зради, надати йому рис неабиякого дипломатичного маневру задля «репутації України».

Але, як завжди у криворукого, вийшло з точністю до навпаки. Результатом «сповіді», яка реально скидалася на сеанс самовикриття, стала по суті явка з повинною. А ще залишилося нав'язливе відчуття того, що Зеленський досі не усвідомив, як ним маніпулюють, аби прикрити інших персонажів дикої історії під назвою «справа вагнерівців».

Річ у тому, що перед Зе! Кварталом невблаганно бовваніє липнева перспектива справжнього викриття. Христо Грозєв — керівник групи журналістів з Bellingcat, які займалися цією безпрецедентною зрадою українських високопосадовців, заявив, що не має наміру надалі зволікати з прем'єрою фільму-розслідування. Він вийде на платформі Netflix до річниці того «таємничого» дзвінка з Банкової, після якого кількамісячні зусилля українських та західних спецслужб, покладені задля затримання найманців з ПВК «Вагнер» пішли, м'яко кажучи, коту під хвіст. І ота річниця, за іронією долі, збігається із запланованим візитом нашого «лідера» до Вашингтона. Де Зеленському доведеться пояснювати дуже багато речей, проговорених з Джо Байденом по телефону. Згодом відлуння цієї розмови з Києва не надто гармоніювало з гучним статусом «стратегічних партнерів».

Тому Зе! хтось настійно порадив зіграти на випередження і взяти на себе сумнівну роль рятівника одіозних персонажів з власного оточення. Особливо Єрмака, цього, з одного боку, випадкового і нелегітимного персонажа, який сам проголосив себе ледь не віце-президентом. З іншого, — неприхованого «смотрящого» на Банковій від спаринг-партнера з Кремля Дмітрія Козака та відповідних російських спецслужб. Ще рік тому, коли скандал з «вагнерівцями» тільки ставав світовою сенсацією, саме на Єрмака впали підозри у прямому дзвінку у Кремль з інформацією про міжнародну спецоперацію із затримання найманців у Києві. Тепер він філігранно викрутився завдяки довгому язикові Зеленського і його не надто втямливим мізкам. Ми почули, по суті, зізнання у державній зраді: «Коли вагнерівці були на території Білорусі, я подзвонив Олександру Григоровичу, я попросив його, я його попередив, що готовий передати йому всю інформацію щодо цих людей, там були прізвища, ми розуміли, хто це такі. Тим не менш, він сказав мені по телефону: „Я розумію, дорогий Володимире Олександровичу, я не підведу, все буде нормально, я розберусь“. Я був впевнений, що він передасть нам цих вбивць. Але потім відбулось те, що відбулось». А далі ми почули якусь дивну, притягнуту за вуха паралель із затриманням у Мінському аеропорту білоруського опозиціонера Романа Протасєвіча: «Ми з вами бачили, що було в Білорусі, як посадили літак, чим це закінчилось, чим закінчуються такі спецоперації тієї чи іншої країни. Тож, це точно не була наша операція. Я точно розумію, що ця ситуація, ідея цієї операції була інших країн, точно не України, і те, що Україну максимально затягували в це питання — це правда».

Зеленський, мабуть, таки розуміє, що його версія шита білими нитками і що тільки наївний може сприйняти її за чисту монету. Бо ж усі пам'ятають, кого мали затримати у Борисполі того минулорічного липня. Серед потенційних заарештованих були учасники збиття «Боїнга» МН-17, знищення Іл-76 в Луганському аеропорту та АН-26 поблизу Луганська. І слова президента, що це «точно не Україна», якось не корелюються з учасниками таємної наради на Банковій, де обговорювалися останні деталі майбутньої операції. Їх небагато, і, сподіваюся, на майбутньому судовому процесі вони не мовчатимуть. Принаймні вже ексначальник ГУР М О Василь Бурба, перший заступник голови СБУ Руслан Баранецький, перший заступник секретаря РНБО — глава комітету з розвідки Руслан Демченко, заступник голови ОП з питань оборони Роман Машовець. Бо всі вони, окрім Єрмака, тоді наполягали на завершенні початого у Мінську…

Після таких зізнань, а ще самого факту розмови Зеленського, з дозволу сказати, журналісткою «коломойського» телеканалу (це після галасу на весь світ про «безжальну боротьбу з олігархами»!), стає зрозумілішою мета ще одного вибрику Банкової і її «слуг». Йдеться про поданий провладними нардепами законопроєкт 5672 «Про внесення змін до Кримінального кодексу». Цим документом Зеленському хочуть надати право «приймати політико-правове рішення як виключно кримінально-правову дію». Для розуміння — право визначати, кого садити, а кого ні. В умовах слухняного парламенту, який обрали після антиконституційного розгону попереднього, матимемо ще й таке «правосуддя». Точніше, творчу інтерпретацію «тройок» часів Сталіна в одній особі.

Тепер, сподіваюся, зрозуміло, як насправді виглядає державна зрада…

Ігор Гулик для «ВЗ»