Завдяки Інтернету кожен може бути журналістом

Тра­диційні ЗМІ, на жаль, поступово, але неухильно занепадають, це і преса, і навіть телебачення. Натомість щоразу здобуває нову аудиторію Інтернет. Це ні погано, ні добре, це об’єктивна реальність. Якщо раніше журналістів готува­ли відповідні факультети в університе­тах, то тепер завдяки Інтернету, по суті, кожен може бути журналістом. Відкрив собі запис у Фейсбуку, Твіттері, Інста­грам, Тік-току і т. п. та пиши чи вистав­ляй фото. Чим менше тексту, тим кра­ще. Ось де можна перевірити відомий принцип: «Лаконічність — сестра талан­ту». Це створює колосальні можливос­ті для талановитих людей і водночас ко­лосальні небезпеки для суспільства, бо немає жодних обмежень для «мавпи з гранатою».

Одна спільна біда нових медіа — то­тальна неграмотність. У традиційних медіа помилки виловлюють літредак­тори, коректори. Колись у газетах ще були чергові, свіжоголові. Тобто тексти читали багато грамотних людей. Тепер майже ніхто не читає. У кращому випад­ку редактор сайту, який сам може бути не надто грамотним. Часто новини пе­рекладають за допомогою Гугл, на­віть не перечитуючи потім. Коли чита­єш такі тексти, як кажуть, вуха в"януть. Моє покоління журналістів вважа­ло, що добра публіцистика, хоро­ший репортаж, якісні новини, ексклю­зивне інтерв’ю — основа успіху ЗМІ. Тепер щоранку я отримую статистику, які матеріали викликали найбільше за­цікавлення відвідувачів сайту ВЗ-online. Виявляється, найбільше читають ужит­кові матеріали, поради, гороскопи, по­году і т. п. І така тенденція не тішить. Вона свідчить про те, що людей цікав­лять насамперед несерйозні речі. Щоб бути успішним ЗМІ, треба це врахову­вати, а значить, опускатися до рівня чи­тача, а не підтягувати його. А я все сві­доме журналістське життя, як редактор газети, робив навпаки — намагався під­тягувати під певні стандарти читача…

Кілька років тому я був у Неаполі. За­уважив, що дехто ходить зі згорнутою «в трубочку» газетою. Звернув на це ува­гу знайомих, що там уже давно живуть. Виявляється, газета в руці — ознака ін­телігентності (людина читає газету) та достатку (газети досить дорогі, не ко­жен може дозволити собі купити). Чи­тати паперову газету вважається озна­кою хорошого тону. Іншими словами, це круто.

Проїдьтесь у київському метро. Рані­ше майже кожен пасажир (навіть ті, що стояли) читав якусь газету. Зараз та­кож усі читають, але у своїх ґаджетах.Як наслідок, багато мереж розповсю­дження преси закрилось — не витягують економічно. Колись місцеві органи вла­ди надавали газетним кіоскам пільги в оплаті за землю, зараз — ні. Супермар­кети рахують, під що вигідніше надати площу: під квіти чи ЗМІ. Квіти поступо­во витісняють пресу… «Укрпошта» що­півроку піднімає тарифи на свої послуги з передплати, мотивуючи це необхід­ністю збалансувати собівартість. Від­так тиражі падають, собівартість, відпо­відно, росте. Замкнуте коло. Тим часом держава махнула рукою на друкова­ні ЗМІ. Реклами в умовах пандемії май­же немає. От і намагаються якось вижи­ти самотужки. Поки що борсаються… А ось в інших європейських країнах уряди допомагають пресі. Наприклад, у Фран­ції найбільші, найвпливовіші газети на­лежать, як ми кажемо, олігархам. При цьому держава компенсовує видавцям вартість доставки — інакше б ті не вижи­ли. У нас єдине спасіння — розвивати ін­тернет-видання. Це і є наше завтра…