Таке ось кіно…
Майже ніч потратив (але не втратив) на перегляд російського серіалу «Достоєвський»
Створили його гранди — режисер Володимир Хотиненко, сценарист Едуард Володарський, у головній ролі Євгеній Миронов. Створили майстерно, потужно, модерно.
Достоєвський, хоч і великий прозаїк, але ніколи не був «моїм» письменником, як, приміром, їхні Толстой, Гоголь, Чехов, Бунін. Пишучи про душу, він не був ні душевним автором, ні душевною людиною. Любив Бога і не любив людей, ні чужих, ні рідних. Боявся гріха і обіймався з чужою дружиною в одній кімнаті з хворим чоловіком. Їздив лікуватися і грати в рулетку в Європу, і ненавидів Захід. Спав із студенткою-революціонеркою, але відкидав революцію. Відбував сибірську каторгу і там же славив «русскоє оружіє». Онук дрібного шляхтича з Волині, він фактично заклав засади ідеології русского міра — самодержавіє, народнічество, русскоє православіє. Те, що Путін знову успішно дістав зі скрині історії, щоб побудувати на цьому свій новітній імперський трон. Із достоєвщини, до речі, постав фрейдизм, який я теж не шаную, вважаючи замахом на Божу сутність душі. Людська душа для Достоєвського і Фрейда — це як нутрощі для паталогоанатома…
Але мова не тільки про це. Зображення генія в серіалі пронизано в кожному кадрі великоруською гордістю, смакуванням національними цінностями, які, впевнений, навертають сльозу замилуванням в кожного їхнього глядача. Та й рясні відгуки про це свідчать. Що й казати, вони хочуть, уміють і знаходять можливість утвердити у всьому свої скрєпи, свою велич, свою осібність у світі.
А ми?! Де наш кінопродукт про таких учителів нації, як Мазепа, Сковорода, Шевченко, Куліш, Франко, Леся, Довженко, Стус? Продукт такої сили, такого масштабу, аби глядацька маса здригнулася від усвідомлення, до якої національної потуги належить і засоромилася свого недоукраїнства…
«Різнотрав'я».
